Симона поправляє пасмо волосся, повільно розгладжує сукню на колінах, підводиться, вивищуючись над двома чоловіками, що сидять перед нею.
Рішення вона прийняла.
У березні Монреаль меланхолійний і, як видно, цього вівторка увібрав увесь смуток місяця, щоб виплюнути його на місто сірістю, мокрим снігом, вологим холодним повітрям, яке пробирає до кісток.
Ополудні вулиця Сен-Домінік здається нежилою, хіба що плем’я галасливої дітлашні бігає від чорного замету багна до чорного замету кіптяви з димарів і вихлопних труб автомобілів.
Джошуа Ґершман у супроводі Белли Ґордон робить над собою зусилля, щоб не піддатися розчаруванню: зі світанку вони стукали у двері до мешканців, переконані, що знайдуть багатьох свідків, та їхні сподівання комуністичних активістів, їхня стійкість захисників загального правосуддя тануть від ґанку до ґанку.
Вони не лише наривалися на відкоша, іноді злісне, від мешканців, але й виявили, на яких нікчем дехто перетворюється, майже божеволіє, злякавшись самої думки, що може привернути до себе увагу влади й опинитися в конвої у напрямку Галіфакса, його порту і його лайнерів з трюмами, переповненими так званими небажаними елементами.
Із тих небагатьох, хто готовий свідчити, ніхто нічого не бачив, але чув різні плітки або ж просив трохи грошей в обмін на співпрацю.
Католики ж у найкращому разі тільки розводили руками: ними заволоділа, здається, заразна покірливість, вони посилалися на великий піст, щоб пояснити свою відмову, піст, що перетворився на перехід пустелі двома євреями, а ще й більшовиками, які ловили дрижаки на сходах.
Тут представлено добру частину Європи, і за допомогою жестів їм вдається сяк-так порозумітися з кожним. І зіткнутися з незрозумілими відмовами.
Вони звертають на маленьку вуличку, що йде з півночі на південь, міняються єдиною парою вовняних рукавиць, яку прихопили з собою. Белла запалює сигарету, поки Джошуа відігріває пальці, приголомшений облизнем, якого вони раз у раз ловлять.
— Монреаль тобі не Торонто, — нагадує вона. — Й не Вінніпеґ. Тут люди бояться, бо не лише уряд Беннетта на них відіграється, а є ще Ташро й мер Гуд зі своїми горилами в уніформі, які не роздумують, коли розбивають тобі голову. Спитай у товаришів Фреда Роуза й Дейва Каштана, яким присудили до року виправних робіт за «крамолу».
Вона затягується і веде далі:
— Щодо франко-канадців, то їм доводиться терпіти найгірших представників бомонду: вдягнених у сутани. Я дуже поважаю таких, як Філіпп Ріше, а також Альфред Лебелль, відлучених від церкви, як і багато інших. І Бернадетт Лебрен. Й Іветт Лебрен. І саме так може статися і з твоєю дульсинеєю, хлопчику, коли вона матиме справу з такими, як ми.
Белла по-змовницьки підморгує йому, не приховуючи бажання, і простягає йому самокрутку з листового тютюну, купленого в Абдалли на Де Монтань. Він глибоко вдихає дим, йому подобається солодкуватий запах, його веселить, що в голові паморочиться, а тоді раптом думає, що чманіє від згадки про Симону. Белла бере сигарету, добре затягується і як досвідчений курець пальцями вистрілює недопалок, який описує рівненьку дугу, малесенький космічний кораблик, що плюється залишками іскор, перш ніж зникнути у завалах коричневого снігу.
Вони піднімаються спіральними карколомними сходами, викуваними з чотирикутних пластин, проклинаючи латки криги, справжню перепону на шляху.
Белла крутить дверний дзвоник, десь далеко за стінами чути шипіння. Скло прикрито шторами, бездоганно пошитими, але благенькими, які тріпочуть, коли мешканка квартири виходить у вестибюль, перш ніж постати перед ними, — очі оточені зморшками, які дивним чином зникають під мереживною арабескою.
Іда Коперман, вдова Саббат, удає, що знає англійською лише три слова: no, go, away. Тоді, коли вони з чоловіком керували маленьким магазинчиком тканин на вулиці Сен-Убер, з джентльменами мав справу Генрі. Вона лише міряла відрізи, займалася касою й готувала перекуски, і цього вже було більш ніж досить.
Тож Джошуа звертається на прекрасному їдиші, й стара дама запрошує їх випити чогось, щоб зігрітися. Вони цілують мезузу, входять, щиро дякують за запрошення. У квартирі смердить вологим зерном і курячим послідом, птахи заперті в клітках, звідки долинає безконечне квоктання.