Людей п’ятнадцять бесідують у коридорі, й над розмовами, завдяки проникненню променів цього сумного дня, простирається тоненька хмаринка синюватого світла. Атмосфера секретності променить із двох маленьких роїв обабіч проходу, які обмінюються підозріливими поглядами.
Симона розстібає водонепроникне пальто, розв’язує накинуту зверху хустку червоного, бузкового й охряного кольорів, яку міцно закріпила на голові: її прекрасне волосся розсипається і заливає плечі чорнильними струменями. Всі чоловіки відразу повертають голови в її бік, наче притягнуті її особливою вродою й тим, як вона тримає голову, ніби принцеса.
Вона впізнає адвоката Ґарбера й Джошуа Ґершмана, який вивищується над усіма в тому самому костюмі, що й позавчора. У нього виходить посміхнутися їй, а вона наближається до нього з порожевілими від почуттів щоками.
Вона знімає рукавички. Він бере її долоню у свої, пильно дивиться їй у вічі сумним роззброюючим поглядом.
— Те, що ви маєте намір зробити, — сміливий вчинок, — кидає він прекрасною французькою: він явно повторював цю фразу багато разів.
Вона хоче заперечити, що лише виконує свій обов’язок, — у ній поселилась якась нова впевненість, як буває, коли просто залишаєшся порядною людиною: було вчинено несправедливість, і їй належить якщо й не виправити її, то хоча б розказати про неї.
Але Майкл Ґарбер уже приєднався до них. Він легенько бере її за лікоть і підводить до невеличкої групи незнайомців, за винятком цієї реготухи Йотти Ріттер, на чиїх сходах вона простояла весь бунт і яка якраз теревенила з якоюсь сімдесятирічною пані, що стояла поруч.
Адвокат представляє її на їдиш, і Симона здогадується по захоплених обличчях, що він пояснює двом іншим свідкам, чому вона тут. Виникає дивна тиша, звичайно ж із вдячності, але й через незручність: вітання й спілкування відбуваються на мигах або чути якесь бурмотіння, бо ніхто з присутніх не говорить мовою дівчини. Та все ж відчуття прихильності, незнайоме їй, здається, панує над їхньою невеличкою родиною: синдром рятівного братерства.
— На жаль, — напівголосно й довірливо каже їй Ґарбер, — Белла не може бути з нами: вони затримали її й чотирьох товаришів сьогодні вранці. Знову. Вона роздавала листівки біля входу в притулок Віже, й тепер її звинувачують у крамолі. У них розв’язано руки отією статтею 98 Кримінального кодексу. Не бійтесь, вона виплутається. Як завжди. А зараз маю повідомити про ваш намір свідчити.
Та поки з іншого кінця коридору чути вибухи сміху, Джошуа шепоче пару слів на вухо адвокатові. Той просить вибачення у Симони й веде Джошуа до зали, звідки долинають бурмотіння й скрипіння стільців, які соваються по циполіновому мармуру.
Чоловік у костюмі вихідного дня відходить від групи поліцейських, що палять обабіч вікна. І прямує до Симони. Вона відразу впізнає його: дурнувато-радісний вигляд, одяг, елегантний, як у нареченого, виголене обличчя, професійно вкладене й полаковане волосся, блискучий перстень на мізинці.
— Твій батько би розсердився, якби побачив тебе тут, — кидає їй Вілбор Рондо, намагаючись надати своєму голосові суворості. — Він звинуватив би тебе в тому, що ти зв’язалася з пожирачами дітей.
Вона слухає в одне вухо: її увага прикута до трійки одягнутих у цивільне офіцерів, які бесідують трохи далі, кидаючи на неї недобрі погляди. Серед них і вусань, який два дні тому застрелив Микиту Зінчука, двоє інших їй не такі вже й незнайомі: вони сьогодні зранку вели її від самого дому.
Вони їхали за її трамваєм своєю великою чорно-білою машиною й слідували по пʼятах від вулиці Креґ аж до площі Філліпс. Їхній зловісний вигляд примусив її обрати вибагливий маршрут, вона повільно переходила перехрестя й прискорювала крок. Ішла більш пожвавленими вулицями, змішувалася з робітниками, які квапилися, прослизала під букетами парасольок, намагалась позбутися переслідувачів, боячись, щоб вони не спіймали її й не погрожували в якомусь темному закутку.
Пізніше вона бачила їх із вікна майстерні: вони запаркували автомобіль просто навпроти будівлі й курили сигарету за сигаретою, постійно позираючи в її напрямку, але насправді не бачили її, поглядали на перехожих, вифранчених жіночок, яких поглинав магазин Морґана з блоків червоного пісковика.