Выбрать главу

— Друже, — каже він, — я — виходець із бідної сімʼї Соколових з України. Батьки мої купували армійські надлишки, фарбували їх і перепродували, щоб заробити якусь копійку. А тоді мій батько поїхав шукати долю до Манітоби, та так ніколи й не знайшов. І я вирішив підсобити йому. Але змушений був провести три місяці на рейді у Ґданську. Три місяці! — бо Канада не визнавала польських паспортів, які мені й моїм товаришам вдалось отримати. А далі — вісімнадцять днів кораблем, без можливості одержати звістку про свою сім’ю, щоб разом з іншими небажаними сісти на потяг до Вінніпеґа, в якому нас було напхано, як сардин у бляшанці, щоб врешті дізнатися, що батько помер.

— Гаразд, досить, — каже Ісраель Ґолд вибачливо.

— Дозвольте мені закінчити, і ви зрозумієте, хто я і чому роблю те, що роблю. Я працював на одного кушніра, фарбував хутра. Так, можете кривитися, мосьє Ґолд, ви не гірше від мене знаєте, наскільки ця робота важка, брудна, смердюча й отруйна. За вісім доларів на тиждень або ж за чотири, якщо ти дитина чи жінка.

Джошуа Ґершман продовжує розповідь. Поки його співрозмовник торсає свій кишеньковий годинник із розгуб­леним поглядом, наче блукає у забутому минулому, він розповідає про свої поневіряння, про росіян і литовців, які били робітників, котрі намагалися зорганізуватись і планували заснувати профспілку. Згадує незаслужені арешти, утримання в заражених камерах, до невпізнання побитих чоловіків, зґвалтованих жінок.

Навіть не помічаючи того, він очищається від спогадів, які переслідують його з часу прибуття в країну, і в міру того, як спадає тягар, його мовлення прискорюється, слова, жорсткі й холодні, починають штовхатися в роті, наче кульки, і коли він помічає збентеженість свого візаві, то зупиняється, задиханий, ледве не плаче. У нього складається враження, ніби агати, які збиралися в горлі, наче кристалізований біль, раптом стали рідиною.

Тож батечко Ґолд кладе свою долоню, покручену й помережану тонкими синіми жилами, йому на руку вище ліктя, стискає кілька секунд, і благодатне тепло повільно досягає плеча Ґершмана, його серця, його грудей. Вони не рухаються, стоять одне проти одного, в німих обіймах, об’єднані дотиком і мовчанням.

Риплять двері першого поверху, й вони шумно види­хають, неначе щоб прогнати заціпеніння, яке на них спало. Високий чоловік з’являється на сходах, вітається з ними кивком голови, вставляє ключ у замок, цілує мезузу і зникає в офісі Асоціації захисту єврейства.

Клацання дверей спонукає до продовження розмови, але притишеними голосами. Ісраель запевняє, що ця історія з убитим безробітним його обурює більше, ніж думає Джошуа.

— А Зінчук навіть не був одним із нас, — додає Ґолд. — Уявляєте: українець, гой із найнижчої сходинки. І все ж, якби я був іще здатен ображатися, то так би й зробив. Так, мосьє Ґершман, я начальник, та вам відомо, що я чесний, що добре ставлюся до своїх працівників, стежу, щоб вони якісно харчувалися, вони і їхні сім’ї.

Він робить коротку паузу, а тоді переходить до теми, якій Ґершман і зобов’язаний цим візитом: він добре знає Симону, і вона — одна з найкращих обробниць, яких він найняв. Не без єхидства визнає, що хоча він і стариган, але очі його все ж належать чуттєвій людині: він здогадується про природу поглядів, якими Джошуа може дивитися на його найкращу швачку. І додає, що той не може заборонити йому мати до дівчини батьківських почуттів.

— Але, — продовжує він на одному подиху, — ми обидва добре знаємо, що це розслідування не принесе нашій протеже нічого, крім проблем. Коронер — довірена особа існуючої влади, і я можу запевнити вас, що й присяжних обиратимуть прискіпливо.

— Ви хочете, щоб я переконав її не свідчити заради її ж власної безпеки?

— Друже, — коротко сміється Ісраель, — ніхто не може стримати нашу мадемуазель зробити те, що вона собі надумала. Майте на увазі. Але вона слухає аргументи: ось така ваша роль. Визнаю, я сторона зацікавлена. Коротко кажучи: якщо ви віддасте її на поталу отих левів заради вашої доброї справи, то постраждає моє підприємство й бізнеси моєї сім’ї. Не кажучи вже про справу її батька на вулиці Онтаріо. Корпоративні слогани канадців, такі як «Купуємо в нас», антисемітські клуби, як «Синій птах», множаться, стають лютішими. Ваші робітники ризикують опинитися без роботи, або ж їх наймуть конкуренти за частину нинішньої платні. Деяких боїв, програних з самого початку, варто уникати. Історія цьому вчить, дорогий Джошуа, і боюся, що майбутнє нам скоро нагадає її уроки. А поки всього вам найкращого.

Він енергійно тисне руку Джошуа, насовує шапку на голову і, згорблений, наче на нього звалився додатковий тягар, зникає на сходах, після того, як кидає швидкий погляд на сувій, який висить на одвірку.