— Джон! Там син Остапковичів! — слабко скрикує Іда, яка впізнала сусіда, котрого щойно відтягли констеблі в цивільному.
Водій повільно повертає, покидає вулицю Де Ля Ґошетьєр, виїжджає на вулицю Санґіне, звідки офіцери закінчують виганяти протестувальників або ж гуртом накидаються на бідака, який намагається руками захистити голову від бунчуків.
Нарешті лімузин прискорюється, викермовує на бульвар Сен-Лоран, піднімається схилом, уповільнюється, поки без перешкод проїжджає через кордони, виставлені силами правопорядку, продовжує рух, добирається до Рогу Мертвих, і цього разу вже видихає Джошуа, звернувши погляд на одну з перехожих, яка в задумі стоїть на перехресті:
— Симона.
Метр Ґарбер простежує за його поглядом, хоче привітати дівчину й запросити її приєднатися до них, та вона раптом звертає ліворуч на вулицю Сен-Жак і розчиняється у натовпі клерків, які поспішають до Палацу правосуддя, наче жуки-гнойовики на свіжий кізяк.
«Паккард» перетинає вулицю Нотр-Дам, далі — Сен-Поль, занадто захаращену, щоб він міг туди звернути, повертає на невеличку вуличку Комміссьоннер, і саме в цей момент обидві пасажирки разом скрикують від захоплення: великий пароплав наче спить, прив’язаний до пристані «Кінґ Едвард», сон його трохи порушує крига, що похитується позаду на хвилях.
Авто, занурене в запахи зерна, м’яса, мокрої шерсті, кізяків, рухається вздовж ряду фабрик — «Мершант Овінґ», «Стар & Сан Юніформс»; біржових маклерів — «Вот & Скотт»; складів борошна й зернових — «Е.В. Карон»; продуктів, що швидко псуються, — «Бонсекур», «Лялонд Деророше», «Кляйн», «Донагʼю», «І. МакКреді & Сан», «Фішер Бразерз»; усі вони — дистрибутори фруктів та овочів, — підбирається аж до площі Жак-Картьє, де довкола десятка візків копошаться продавці рідкісних у цю пору року свіжозібраної зелені, птиці та спецій, а ще мандрівні торговці м’ясом і кілька кушнірів.
Та найбільше пасажири дивуються котам, їх різноманітності, справжнім оцелотам, тигрової масті та схожим на пантер, що вештаються поміж возами, лякаючи коней, ховаються у підвали через залишені відкритими вентиляційні отвори, як дехто каже, щоб вони мали змогу туди прослизнути.
Насправді вони — просто приголомшливі створіння, деякі коти вдвічі більші за своїх братів з району Сен-Луї. За два стрибки від кораблів вони неквапно й упевнено рухаються бруківкою, з високо піднятими головами на міцних шиях, покриті густим хутром у пилюці й кіптяві, від чого воно видається флісовим чи плюшевим, що поглинає більше світла, ніж відбиває, на відміну від їхніх очей, напрочуд жовтих і розважливих, звернених Бог знає куди, але сповнених властивої монархам байдужості.
І ось один кіт раптом зупиняється, вигинає спину, аж торкається писком землі, задні лапи напружені, наче ресори, враження доповнюється хвостом, який ганяє повітря, нервово, ідеально одноманітно, і — жух! — легко й жваво стрибає і зникає під поставленим косо стільцем. Гарчання, писк задушеного щура, і життя триває далі, хоча б для декого.
Лімузин притишує хід, зупиняється, але не рипить гальмами. Водій відпускає кермо, відчиняє дверцята з боку дам, допомагає їм вибратися з «Паккарда» під враженими поглядами фермерів, які стоять поруч, поки чоловіки виходять з іншого боку й огинають автомобіль.
Джошуа дякує водієві майже військовим жестом, адвокат тисне йому руку й непомітно дає купюру, перш ніж водій повертається за кермо. Шепоче йому кілька слів й приєднується до тріо, яке чекає на нього, тоді як біло-зелений автомобіль віддаляється на схід, обережно минає ринок «Бонсекур», звертає ліворуч і зникає на вулиці Віктор.
Групу веде Майкл, добре знайомий з районом, робить невеликий гак поміж возами, обходить генделик «У Тео», потрапляє на Сен-Поль, проминає інші склади, інші фабрики, інші запахи, як отой занадто специфічний, що висотується з фабрики лікарських трав перших націй «Bless Medical Native Herbs Company», звертає ліворуч на Сен-Венсен, проходить повз велику пральню, турецькі французькі лазні, де вештається кілька моряків та погано виголених чоловіків, а далі, після ряду магазинів і ресторану «У Лео», вони входять у будівлю дещо зловісного вигляду, в якій розташувався готель «Рішельйо» і де знайшов прихисток офіс коронера.