А без тих крил з волосся, грізного захисту проти страху і божого агнця, що відштовхують саму думку про сумнів, чи зміг би аґент Зутто досягнути всього, а особливо пережити хвилю звільнень 1931 року, коли фінансово знекровлене місто намагалося всіма способами зменшити кількість своїх працівників? Тож звільнило небажаних, починаючи з аґентів, які мали записи про судимості, не кажучи вже про тих, хто втрапив у пастку зі звинувачення у торгівлі героїном та опіумом від детектива Ектора Валада. Його, керівника загону з боротьби із поширенням і торгівлею цими речовинами, затримали вдома, на вулиці Беррі, в компанії двох демуазелей легкої поведінки, які прийшли купити свою унцію білого порошку за сорок п’ять доларів.
Тому, коли Джіанні дозволяє собі насолодитися сигарою, то ставить ліву руку прямо над верхньою губою і таким чином уникає того, щоб його пишні вуса просякнули димом чи, борони Боже, підгоріли, бо побризкані парфумованим лаком.
Тож він мріє, притулившись спиною до гарної будівлі відділку номер 12 з годинником: опукле око в рівному обрамлені вій показує чотирнадцяту з хвостиком. Колеги вважають його тютюн занадто квітковим — він же вважає, що той занадто рафінований для їхніх пик, — тому перерву проводить на свіжому повітрі, але в місці, захищеному від сильного вітру, і з благородно зігнутою дашком долонею — це запобіжний захід, який він вважає необхідним.
Як гончак, яким насправді й є, він інстинктивно оглядає все довкола, уважно дивиться, що там на тротуарі, розглядає перехожих, визначає небажаних осіб, таких, як той волоцюга, що нерухомо стирчить он там, руки в кишенях, кашкет зачепився за череп, і, здається, спостерігає за автомайстернею «Корбей», голова піднята, наче задумує щось погане. Констебль Зутто відчуває, що індивід не з тих, хто готує такого роду злочини. У будь-якому разі, якби він хотів украсти автомобіль, то не вибрав би діру на відстані кинутої каменюки від зграї поліцейських.
І раптом він його впізнав: то ж Польський Мамонт — щоб не сказати совітський: один із тих безробітних іммігрантів, які минулої суботи погрожували судовому приставу і його помічникові в будинку на Сен-Домінік, трохи на південь звідси, за два кроки від вулиці Наполеона. Він стояв прямо, кулаки стиснуті, погляд похмурий, здавлений тими нетрями між вугільним складом такого собі Плоткіна й синагогою «Бет Гаркенессе Нусах Сфард».
Зутто з колегою прибули для підсилення, та офіцер юстиції змушений був відступити: зо два десятки чоловіків, серед них і цей шматок сала з м’ясом, чинили спротив конфіскації меблів й виселенню з квартири. Обидва констеблі порадили Муссеттові повернутися серед тижня у супроводі своєї бригади вантажників.
Зутто востаннє затягується. До нього долітають запахи, він робить три кроки, залишки того, що колись було барним стільцем, падають на купу брудного снігу. Він повільно відступає до дверей, не зводячи очей з Мамонта, який, тепер уже з нахиленою головою, повертає на вулицю Марі-Анн, іде вздовж автомайстерні, повертає ліворуч на Сен-Домінік, рухається у північному напрямку.
Констебль Джіанні Зутто міг би повернутися до тепла й гамору балачки у відділку 12, сісти за стіл, насвистувати й чекати, поки якийсь одчайдух поцупить щось їстівне у Ґудмена чи в Кооперативі овочів і фруктів, та йому приємніше вдихати на повні груди освіжаюче повітря кінця зими; йому подобається чути важке клацання металу об асфальт, хропіння неспішних коней, трамвайний передзвін; його збуджує дивний запах, що проривається з майстерні листового металу Каца: життя тече перед його ніздрями й очима глибокого чорного кольору, і цей безупинний потік чуттєвих подразників підбадьорює його. А кийок і калібр 38, що б’ються об стегно, вдихають у нього відчуття всесильності.
Менш як за 60 хвилин він уб’є людину.
«Діана Дресс» — «Одяг від Діани» домінує над площею Філліпс. Дім, відомий якістю своїх суконь, своїх блузок і своєю репутацією, зобов’язаний усім цим своїм робітницям і насамперед Симоні Беланже.
Це молода жінка, міцна й тендітна водночас, яка завжди тримає спину прямо, попри всі ті години, що їх вона проводить зігнутою над розкладеним на піддонах товаром, який її патрон Ісраель Ґолд надсилає торговцям в усі куточки країни, не кажучи про Нью-Йорк і Чикаґо.
Симона навіть не помічає своєї плавної ходи, яка не залежить від швидкості руху, і багато голів повертаються, коли вона проходить повз, зачаровані як її витонченим виглядом, так і природною красою: волосся каскадом спадає до лопаток, на обличчі з чіткими рисами виділяються індіанські вилиці, а чорні зіниці в яскраві сонячні дні затягує нефритова поволока. Не один чоловік, що задивився на гарне дівоче волосся, зіткнувся зі стовпом або навіть гірше — зі скринькою виклику пожежників.