І припасає деякі обʼїдки для кота Таббі, грізного мисливця на шкідників, на яких не звертають уваги охоронці, але йому важко впоратися зі своїм завданням, так багато повсюди тих щурів.
З настанням ночі починається неспинне цокотання їхніх кігтів по штучному мармуру, супроводжуване пищанням та криками людей, коли одна з тих тварюк залазить під ковдру. Шипіння Таббі, яким би страшним воно не було, все ж забезпечує певний спокій у темні години доби.
Ґерда, литовка, яка стверджує, що чула Діву Марію, нашіптує їй свої таємниці; їй подобається наспівувати жахливою французькою щоразу, коли чути, як клацає пастка:
І знову співає, вже набагато швидше. А тоді заходиться сміхом, потім плаче, далі стогне й замовкає до наступної кризи, а більшість в’язнів переконані, що тутешня хазяйка розважається, відтерміновуючи свою депортацію з єдиною метою — якнайдовше їх мучити.
Численні випадки укусів і подряпин гризунів призводили до лихоманки, блювання, артритів, їх вдавалося лікувати лише завдяки масовому використанню пеніциліну.
— Здається, що влітку тут гірше, — довірливо каже угорка Маґда. — З’являються комарі, просто хмарами рояться, бо довкола багато боліт, а ще ґедзі, які летять з боєнь і поїздів, ті так прямо шматочки шкіри виривають. Ну, й блощиці, але то цілий рік, правда ж? — завершує вона, чухаючи живіт.
Що б там не було, а Валентина лягає опівночі, спить як поліно, а підводиться зі сходом сонця. Вона готується до першої роздачі їжі жінкам, десяток яких потім піде мити посуд — виснажлива робота в задушливому повітрі, сповненому пари. Дехто повертається в кімнати з перев’язаними руками й долонями в пухирях.
Того дня, щойно минув обід, а каструлі й посуд відправились у підвал, Ліззі, одна з шотландок — саме так тут і називають охоронниць: шотландки, — легенько тицяє її під ребра кийком:
— Тебе кличуть у кабінет лікаря. У тебе п’ятнадцять хвилин, щоб помитися, свинюко. Й привести в порядок волосся, щоб не викликати відразу в чоловіків.
І штовхає її в напрямку кімнати для миття.
Валентина дотепер навіть не знала про її існування: на тижні вода гарячіша, ніж у неділю, день миття для всіх вʼязнів. Останні купання в лазнях матрони віддають туркеням, щоб розважитися, дивлячись, як ті змагаються з холодною водою, як у них зуб на зуб не потрапляє, на їхні зменшені й посинілі під дією холоду ареоли у великих білих ваннах в обрамленні стьожок бруду.
Валентина Вадартрік поспішає, добре намилюється жовтим милом, пірнає з головою, випускає воду з ванни і гола, під сповненим зневаги поглядом шотландки нагинається й починає мити порцеляну, бо наступними будуть митися фаворитки охоронниць.
Три щітки стерилізувалися парою двічі на день, вона може розчісувати волосся, не боячись, що на них залишилися воші; під прокляття Ліззі вона вдягає ту саму сукню, що стала мʼякшою після того, як пʼятнадцять хвилин тому побувала під парою.
Вони обережно спускаються на перший поверх, зустрічають чоловіків, які щільними рядами йдуть назустріч, до їдальні. Валентина відчайдушно шукає поглядом Йосипа, та охоронниця штовхає її кінцем кийка з такою силою, що бідна жінка не потрапляє на останню сходинку й падає на коліна внизу, змушена слухати лайку й погрози англійською, перемішаною з шотландською, зовсім не зрозумілою для неї говіркою.
Вона старанно підводиться, повертає собі рівновагу, масує гомілки, йде далі. Коли дійшли на перший поверх, її безпардонно штовхають ліворуч, і на якусь мить їй здається, що її знову викинуть на вулицю. Та перед нею з’являється охоронець в уніформі, зі схрещеними руками, робить знак матроні зникнути, що вона мовчки й робить, і рухом підборіддя вказує ув’язненій на кабінет лікаря-резидента.
Вона стукає у двері. Сильний, глибокий, майже вкрадливий голос, в якому звучить співчуття, відповідає англійською «Так, заходьте». У кабінеті — великий дубовий стіл, за якого, мов потопаючий, чіпляється до смішного маленький чоловічок — лікар Жорж Бошам.
Вона дивиться на нього проти світла: сонце вже почало сідати й склепіння з хмар потужно випромінює світло, розподілене рівномірно, яке хоч і не сліпить, але прекрасно прорізьблює силуети.
Тож Валентині потрібно кілька секунд, щоб роздивитися риси гнома у важких окулярах і ще двох чоловіків у кімнаті: гіганта у вбранні робітника й чотириногого зі зсутуленими плечима — її Йосипа з розпарованими милицями.