Падає сніжна крупа.
Крижинки стукають по капотах карет, що стоять перед бюро коронера. Кілька чудових тварин фиркають, раптово здіймаються букети з тонких кристалів, прикрашають простір і відразу вмирають.
Від вулиці Нотр-Дам і площі Жак-Картьє до вух Симони і Джошуа долинали відбиті й спотворені майже столітніми фасадами вулиць Сен-Амабль і Сент-Терез крики протестантів, звуки свистків, завивання сирен і хрип схарапуджених коней та їхніх вершників.
Невеличка банда під проводом високого рудого Роберта Дейвроу пробирається дворами й провулками вглиб району, що тоне в ароматах змеленого зерна, які розносить вітер.
Щодо метра Ґарбера, то він залишився, щоб подбати про формальності, необхідні для видачі тіла сім’ї, тобто кільком нещасним, які ділили з Микитою Зінчуком труднощі. А Белла Ґордон зі своєю групою займеться організацією похорону й самим похованням.
Десятки великих котів просуваються риссю вздовж старих фасадів, пробігають у них під ногами, шиплять і зникають під візками.
Троє жінок і двоє чоловіків підходять до бульвару Сен-Лоран, досі їм не відомого, на якому вишикувалася вервечка пралень.
— Я знав, — кидає радісно Дейвроу, — що, коли вештатися районом, це до чогось таки призведе.
Їдкі запахи бавовни з жавелевою водою витісняють пахощі пшениці і ячменю, тож вони приєднуються до тих, хто живе тут давно й не відчуває запахів у місті.
Під мокрим снігом, який домішався до льодяної крупи, вони дістаються вулиці Креґ і, зморені вітрюганом, вирішують сховатися у маленькій «Венус Світ Студіос», кондитерській, прилавки якої завалені шоколадом і ніжним печивом.
— Ой, — каже Симона, — на Сент-Катрін є більша, з гарною вітриною і славними табуретами, найбільш незручними в місті! Газовані напої там дорогі, але які ж смачні!
— А, так, — додає Дейвроу й чухає голову, — навпроти Сімпсонів! Із картиною з голими дівками.
— Венера та її жриці, — уточнює Симона і навіть не червоніє.
Жінки хихотять, обоє чоловіків покашлюють від незручності: за ними уважно спостерігають офіціантки, виструнчившись за довгим прилавком. Однак, і від цього стає ще смішніше, їхнє здивування викликало в усіх однаковий нахил голови вправо і наклало на їхню невеличку групу відбиток чемного солдата, хворого на кривошию. Бо ці демуазелі звикли обслуговувати клієнтуру, що складається з бізнесменів, а ще більше з адвокатів, які прийшли зі своїх офісів з’їсти щось солоденьке, купити трюфелів чи шматочків ганашу своїм дружинам або ж їхнім прихованим конкуренткам.
Джошуа й Симона по-змовницьки переморгуються, й дівчина, осміліла після виснажливого ранку й відчуття того, що врешті-решт ніякої справедливості не існує і лише добрі наміри — як-от ощадливість — дають хоч якесь відчуття впевненості, підходить до вітрини і показує на пакуночок з карамеллю.
Потім спокійно риється у своїй гарненькій сумочці, розпалюючи цим роздратування касирки, яка виглядає зі своєї схованки за заґратованою касою, витягує звідти одну купюру, потім іншу, дає їх схожій на Венеру працівниці й тепло дивиться на неї. Чути, як розривається пакетик й цукерки випадають на вдягнуту в рукавичку долоню клієнтки, зібганий папір хрускотить, поки члени цього недоречного племені накидаються на солодощі.
Смоктальні звуки супроводжуються зітханнями офіціанток, що стоять за прилавком зі сплетеними за спиною руками, у віночках з білих квітів, які слугують заколками, й довгих легких світло-рожевих туніках, підтримуваних золотистими поясками, ну просто команда балерин минулих часів.
У цукерках вміло змішується солодке й солоне, вони досить мʼякі, щоб можна було загнати в них зуби, лише старій Іді важко їх гризти, бо в неї протез.
— Я їла й кращі ласощі на Сімхат Тора, — каже вона голосно поганою англійською, та зрозуміти можна, і вуха в неї червоніють. — Та ще й кошерні...
— Так, дорога, — додає пихато Йотта Ріттер, яка вирішила вставити і свої п’ять копійок. — Цьому баттерскотчу не зрівнятися з драже з магазину Берґерів, що на вулиці Сен-Віатор.
Увесь цей люд схиляється над вітриною, навіть залишилося кілька масних відбитків.
Лунає сміх, поки група неспішно виходить під несхвальними поглядами персоналу. Що їх найбільше налякало, цих юних леді, — начальник дає роботу молодим англійкам або ж гречанкам, як він сам: раптове нашестя волоцюг під дверима, які вигукують реваншистські лозунги, дехто повертається до них з лихим виразом обличчя, кулаки міцно стиснуті, аж почервонілі, наче величезні перемерзлі суниці.
Холодний вітер вривається досередини, змушує тремтіти гіпюр на зачісках, серветки з тонкої тканини, легенькі хмаринки з нугою, неспокійних метеликів із запашними очицями, величезними повіками, що дратують шершнів.