Кід сам по собі дуже вродливий, а його шикарний ніс тільки підсилює враження, надаючи йому вигляду ангела, що впав і застряг у тілі бога: очі як виноградини, він їх на диво часто округлює; хвиляста грива, чорна, як і тонкі брови, врівноважені світлими віями, наче в молодого оленя; повний рот ніби закликає до довгих поцілунків, які він не соромиться роздавати навсібіч; дитяча усмішка, від якої на рожевих щоках з’являються ямочки, що асоціюються з безневинністю чистої душі; долоні й пальці трохи почервонілі від ручок палиць, з якими він вправляється протягом дня; від його руки, коли він кладе її тобі на плече, струмує приємне тепло; глибокий голос і жіночий сміх; могутні стегна й тонка, неначе в танцюриста, талія; погляд цуценяти обеззброює; пряний засіб після гоління не в змозі приховати його власний запах великого кота. Цей чоловік — непереборна суміш суперечностей, мало хто може встояти перед його шармом.
Тип, що тримається поруч, переступаючи з ноги на ногу, в певному розумінні є його повною протилежністю. Він абсолютно звичайний. Світлий шатен, коротко підстрижене волосся з кількома сірими плямами; неспокійні карі очі; грубо прорізаний рот, чимось схожий на Белу Луґоші у гримі Дракули; гострий прямий ніс; кущасті брови; бичачий лоб, що приховує у невеличкому закапелку за ним усю силу тваринного інтелекту; овальне обличчя з сором’язливо опуклими щоками; середній зріст, середня статура, середні руки, зовсім невиразні пальці. Він називає себе, цвіркаючи крізь зуби: Лявуа.
Кід відводить їх до відчиненого вікна, яке утримують у такому стані дерев’яні кілочки, бо повітря важке й пересушене перегрітими опалювальними радіаторами, налаштованими мешканцями підвалу.
— У стін теж є вуха, — кидає він і підморгує, попри серйозність свого твердження.
Колишній боксер добровільно зголосився стежити за безпекою місць збору товаришів, а його півтижнева зайнятість на CNR, Канадській національній залізниці, дає йому змогу відвідувати різні таємні місця й переконуватися, що ніхто з непрошених гостей там не з’являється, хоч би в неробочий час. А ще він знайомий з усіма друкарями, які, щоб не накликати біди, по черзі виготовляють листівки й прокламації різних червоних груп: «Старої Троянди», «Вершини», «Покращення», «Спартакуса» — останню особливо ненавидять добрі самаритяни, а належить вона Альбертові Сен-Мартену з Ротекса. Тож завданням Кіда є доправити замовлення й забрати виготовлений продукт, включно з газетами «Крик» і «Робітниче життя», розподілити їх поміж дружніми організаціями й нечисленними кіосками, готовими сховати їх під стосами щоденних видань, дозволених владою.
— Метелики зовсім свіжі. Цього разу їх сховають краще. Можу навіть сказати, що їх триматимуть свіжими, — додає він, стримуючи сміх, тішачись жартом, зрозумілим тільки йому.
Та Джошуа добре тямить, щó той хоче сказати, коли говорить про надійнішу схованку. Опубліковану й поширену вчора прокламацію, яка запрошувала людей зібратися в пам’ять про Зінчука в залі «Аудиторіум» на вулиці Онтаріо, було почасти конфісковано антикомуністичною бригадою. Того ж вечора власника, чолов’ягу на ім’я Ленґ, відвідав інспектор Білодо зі своїми головорізами. Як наслідок, Ленґ відмінив захід і примусив активістів обвішати виправленими листівками і плакатами околиці, починаючи з пожежного відділку номер 5, із запрошенням збиратися усім зацікавленим в залі «Принц Артур». Але справу вже було зроблено й зала лишилася майже порожньою.
— То місце секретне, — додає Кід громовим голосом, щоб зламати спокій глядачів. — Я завтра тебе туди поведу. Але щодо того, о котрій годині...
Тоді повертається до свого аколита, кладе свою лапу йому на лопатку і радше наказує, ніж рекомендує:
— Що, компаньйоне, чи не принесеш нам пива? Бо в мене труби горять.
Лявуа кривиться, риється в кишенях, та Джошуа простягає йому купюру в один долар, щоб оплатити коло. Лявуа різко хапає гроші, відходить, кидаючи на них через плече щурячі погляди.
— Ти платиш, Ґершмане! А ти справді єврей?
І вибухає сміхом (наче дзеркало тріснуло, думає Джошуа), дивлячись на ображеного співрозмовника, кладе і йому на лопатки свої лабети й міцно стискає на знак того, що вони співучасники.
Щойно Лявуа зник, Кід передає листок з надрукованим текстом з обох боків, який чітко відображає мовну двоїстість: обидві мови спина до спини. Верхня половина документа підсумовує факти, а далі засуджує смерть Зінчука, друга частина розкриває деталі його похорону.