Маленькі столики повняться тарілками з горами сандвічів з пармезаном, грильованим м’ясом і креплахами. На деяких стільцях навіть сидить по двоє відвідувачів, схилившись кожен над своєю тарілкою з ідеально приправленим м’ясом, і всі вони починають їсти швидше під сердитими поглядами нетерплячих офіціантів, які без вагань прискорюють занадто повільних: заклад славиться якістю своїх наїдків і недоброзичливістю обслуги. Та всі ці засуджені на галери в білих фартухах не наважуються підступитись до Лео Робінса, здорованя, який без бабциного пенсне весь час мружиться, що робить його схожим на серійного убивцю з Чикаґо.
Рішучим кивком він показує тому, хто грає роль його співтрапезника, що час прогулятися по холоду й поступитися місцем доброму громадянинові, який з білозубою усмішкою наближається до столика і струшує зі старої шапки кришталики, що починають танути в задушливому, але й заспокійливому теплі.
Щойно прибулий вішає пальто на гачок, підходить до столу й сідає, тримаючи двері в полі зору.
— Ти чекаєш на когось? Може, на свою маленьку французку? — каже Лео, плюючись шматочками маринованої яловичини й сухої гірчиці.
Ґершман відкидає питання порухом пальця. Він коротко розповідає, як провів вечір, про розмову з Кідом Леклером і, нарешті, про поїздку в трамваї з дивною компанією. Лео знизує своїми широкими плечима.
— Викрасти труп? Ну, це очікувано й мене не дивує. Що стежать за тобою — теж, враховуючи, що ти тричі небажаний тут: єврей, ще й комуніст, а значить, безбожник. То що робимо? Ми не можемо залишатися тут усю ніч, а в мене немає жодного бажання привести їх додому.
Джошуа оглядає ресторан, повішені пальта, клубки пари, що вириваються з-під кришок, і помічає, що його троє компаньйонів у поїздці щойно ввійшли, намагаючись триматися непоміченими, тоді як їхній прикид зразу кидається у вічі на тлі інших відвідувачів, які сопуть і ковтають гори маринованого м’яса. Він повертається до товариша, й зловтішний вираз спотворює його дитячі риси:
— Роздягнемо їх і триматимемо в нагрітому приміщенні.
І вибухає сміхом, інтригуючи гіганта, а тоді запрошує того йти слідом.
Вони знімають пальта, потім ідуть до каси, де Джошуа замовляє три холодні сандвічі і жменю солоних огірків, оплачує рахунок, поки троє інших вислизають назовні і стоять під навісом; вони вже починають ловити дрижаки під поривами північно-західного вітру, коли двоє комуністів, за якими вони мають шпигувати, виходять з дверей, рушають на південь, прискорюють крок, звертають на вулицю Наполеон, на схід, перетинають Сен-Домінік і переходять навскіс Колоніаль, входять у двері турецьких лазень, ледве освітлені маленьким жовтим ліхтариком.
Засноване Аароном Адлером у 1914 році, підприємство кілька разів міняло назву. В оригіналі «Австрійські купальні» швиденько поступилися, не без допомоги Великої війни, «Канадським єврейським лазням», а потім «Колоніальним лазням» і, нарешті, «Канадським російсько-турецьким лазням», серед чиїх відвідувачів переважали вірні іудейським обрядам.
Можливо, так було завдяки наявності басейнів для очищення — мікви для жінок, швіца для чоловіків — в оточенні численних бутиків, що спеціалізуються на підтриманні краси або пропонують меню зі смаколиками, з кожного боку вулиці, кравців Гаймена Шварца, Ісидора Ґольдмана й Аарона Любінскі та Мозеса Шраєра, що ділили з ними одну будівлю, але під різними адресами; шевця Фельдмана, барбершопа «Первексьон» Ісидора Бронштайна та його сестри Анни, аса ножиць; крамниць Таненгауза, затятого курця й споживача солодкого, і «Нью-Йорк Сироп» татуся Шахтера, знаного своєю продукцією — найкращим з-поміж відомих видів цукру мусковадо, того, що з острова Маврикій у британських володіннях; магазину «Парфюм Лімітед», де продавали екзотичні спеції та вишукані парфуми.
До цього ландшафту можна додати столярну майстерню Ісраеля Ґороденскі, в якій іржавіє тисяча й одна залізяка, зібрана в районі за допомогою ручної тачки, яку він, бідний, сам тягає відтоді, як розтає сніг, і доки він знову не випаде.
Після того, як обидва спільники роздягнулися й пов’язали рушники кругом талії, вони залишають свої сандвічі в холодній кімнаті. Приймають гарячий душ і йдуть у парилку, навіть і не думаючи пірнати в басейн, вода в якому видається їм огидною.
І справді, це місце не славиться чистотою і можна запросто наступити на огризки нігтів чи скупатися в суміші, де плавають довгі пасма волосся.