«Непевна дорога розділяється й розсіюється
у кожнім русі кожної людини».
Жан-Обер Лоранже, Закладки
Зважаючи на обставини, Ісраель Ґолд вирішив, що цього п’ятничного ранку машин не запускатиме, дав вихідний робітникам до кінця тижня, зобов’язавшись оплатити їм квитки на проїзд, тоді як ці неплановані вихідні дозволять йому значно знизити видатки на зарплату. Окрім італійок, які з лайкою відмовились повертатися, швеї й обробниці заспішили, весело цвірінькаючи, на зупинку, раді, що сядуть у майже порожній трамвай.
Симона, користуючись ситуацією, знаками пояснює Веронік, малій глухій дівчині, яка мешкає з матір’ю й сімома іншими дівчатами у квартирі на Ошлаґа, що має зробити деякі термінові покупки.
Насправді ж вона прямує до Робітничого університету, туди, де їй призначив зустріч Джошуа сьогодні в кінці дня, як написано на шматочку паперу, на якому він нашкрябав адресу і який їй передала вишивальниця, що зазвичай працює на нижніх поверхах, Міріам Айров.
Симона була сповнена рішучості йти пішки, бо виткнулося сонечко, та сильні пориви вітру, небезпечні для її капелюшка, й холодне повітря схиляють її сісти у трамвай номер 15, що йде по вулиці Сент-Катрін аж до кінцевої станції Гавань, далі за мостом і вулицею Фронтенак, біля «Домініон Текстиль», ткацької бавовняної фабрики, яку всі сусіди називали «Ля Удон», на честь першої її власниці.
Кілька черниць у чепцях, людей похилого віку й двоє чи троє безробітних займають половину сидінь, вона сідає біля вікна, ніби туристка, бо ніколи досі не користувалася цим маршрутом, який пролягає через квартали з поганою репутацією.
Тож вона відкриває для себе місця, про які тільки чула, та найбільше її дивує кількість магазинів взуття й одягу, таверн, тютюнових крамниць, більярдних залів і кафе на верхніх поверхах, там, де без ускладнень — не враховуючи рекетирів-захисників з обох боків закону — можуть існувати речі менш леґальні, аніж смаження кави: притони, підпільні бари, борделі, місця зустрічей між джентльменами.
Їх тут не менше, ніж на торговельних артеріях у районах Кремезі та Сен-Жак, з чого можна зробити висновок, що місцеве населення проводить час, одягаючи все найкраще, щоб піти випити пива з цигаркою, поганяти кулі й програвати свої благенькі статки з самого ранку.
Однак Симона, ніби загіпнотизована екзотичним містом, що розгортається перед її очима, й снігопадом, який то починається, то перестає, то приховує, а то проявляє сірі й кольору охри картини — бо такими є кольори метрополії у цьому районі, — піддається своїй фантазії, народженій уявою жінки, яка вирішила бути вільною, виплітає її експромтом зі знаків і вимкнених неонових реклам, які ловить її погляд поміж поривами снігу.
Переважна частина закладів, що пропливають за вікном, їй незнайома: «Брітіш Канадіен Тейлор», «Марвел Бʼюті Парлор», аптека «Бродвей», «Тобін Мейджік Шоп», таверна «Ельдорадо», солодощі «Астор», «Гранд Отель де Франс», кафе «Венеція», магазин капелюхів «Полін», «Феймоус Студіо», білизна «Шарль Ляфорс», ресторан «Східний гриль», «Голлівуд емʼюзментс», салон чищення взуття «Александр», бутик для чоловіків «Мосьє», магазин взуття «Йєллоу», «Ля Патрі». І в голові Симони народжується сюрреалістична подорож: британські канадці, які говорять про надзвичайну красу, досліджують магічний Бродвей, солодке ельдорадо біля підніжжя великого готелю Франції у вічній Венеції...
А ще дівчина милується й захоплюється, як ніколи раніше, будівлями й архітектурними деталями, які запевняють її, що це місто, чия історія багатша, ніж сміють уявити собі його мешканці, варто любити: Монреаль, достойний бути собою, — так, плід швидкої апропріації, але справжній, незважаючи на халупи, які псують вигляд кокетливих будиночків, прикрашених мансардами й різьбленими карнизами. Око радіє таким будівлям, як «Ляфорс» з її гармонійними лініями, приклад тверезого Ар деко з відкритим мезоніном; або ж монументальніша «Ля Патрі», з вапняку, чию арку прикрашено викуваними із заліза переплетеннями; чи «Лябель», солідний семиповерховий будинок із білої блискучої цегли; або ж аскетичний «Сен-Дені» на розі вулиці з такою самою назвою.