— Щури, — каже Ейджі, пробігаючи очима рядки. — Таргани, майже голі чоловіки сидять на ліжках й виловлюють у спідній білизні всяких малих бестій, і це незважаючи на обробку одягу димом. Двері зачинені з двадцятої години, наче у в’язниці. А харчування! Годують двічі, менш як на дві тисячі калорій, і це при тому, що люди цілий день змушені бродити тротуарами, як улітку, так і взимку, а потрібно щонайменше вдвічі більше...
До запрошення, направленого Беніто Муссоліні від Анаклета Каліфу з Об’єднання робітничих клубів, яке вже готує демонстрацію на перше липня, додається стаття словацькою мовою в Robotnicke Slovo, періодичному виданні для пролетарів Торонта; Шарль повʼязує інформацію, зібрану тижневиком по краплинах, з десантами на приміщення, де, як підозрювали, проводилися збори комуністів, і на дружні друкарні, включно з «Червоною Трояндою» — «Red Rose» й газетним кіоском на вулиці Папіно; наприкінці Ейджі читає заяву, яка засуджує насильство групи студентів Університету Монреаля, вчинене щодо Альберта Сен-Мартена.
— Точно, — додає Джошуа, витираючи губи, — я йду в його Робітничий університет.
— І що ти там забув? Ти ж знаєш, він нас не любить.
Ґершман підводиться зі стільця, кидає серветку на стіл.
— Думаю, друзі, ми не можемо дозволити собі пересваритися між собою через клуби. У будь-якому разі, я піду туди в гарній компанії, а там на нас чекає боксер.
Він залишає їх трохи розгубленими, забирає Френка Бреслау в ресторані «Кармен Сільва», там же перетинається і з Фредом Роузом — у 1943 році він стане першим і єдиним вибраним депутатом — відвертим комуністом, — який зараз приєднується до них.
Вони прямують на вулицю Монкальм, номер 1408, заходять досередини, якась меґера, тримаючись за поручні свого балкона, проводжає їх лайкою, без сумніву, католичка до найглибших душевних закапелків.
Щойно вони входять, якась активістка простягає їм по чашці чаю. Їхні очі, ще не звиклі до освітлення в залі, сприймають все довкола наче спектакль у китайському театрі тіней. Джошуа не розрізняє жодного обличчя, але впізнає атлетичного складу силует, який наче виріс перед ним: до нього підходить Кід Леклер.
Він називає своє ім’я двом іншим, перш ніж підвести їх до невеличкої групки чоловіків, що теревенять за спорожнілою сценою. Поки Ернест Деспаті, прикутий до кафедри, робить неможливе, щоб загострити революційні апетити лінькуватих безробітних, він представляє їм сьогоднішніх ораторів: Леґо, Білодо, Бруйєта, Мендельссона, Ол-Десті, Ляруша і, махнувши рукою десь собі за плече, вказує на даму Варйор, «подругу Леа Робак», яка підходить до кожного товариша, щоб забрати миски й отримати два-три центи.
До них приєднується Лявуа зі своїм звичайним виглядом побитого собаки. Кід пропонує відразу йти в таємну кімнату, і Джошуа вже збирається попросити його трохи зачекати, бо раптом помічає Симону, яка стоїть біля столу, зайнятого жінками. Він дивується, що вона опинилась тут так рано, але пригадує, що швейні фабрики працюють не з повним завантаженням й відправляють людей додому якомога раніше, щоб зекономити на зарплаті.
Хоч вона й усміхається, проте видається йому іншою. З того місця, де стоїть, він може бачити її очі, блискучі й чорні, як вугілля, що підкорили його кілька днів тому, але цього разу мерехтливі, наче лискуча тканина, яку текстильники називають плісом. Її погляд став ніби непроникним, він охолоджує надії. А може, фантазми, які він підживлював щодо демуазель, втратили свою гостроту?
Вона простягає йому свою тверду долоню, потім знайомиться з іншими; а ті, схоже, не розуміють, як поводитись і тримати ту долоню, наче йдеться про якийсь зовсім невідомий інструмент, що тільки з’явився на ринку. Він відводить її вбік і починає вибачатися: на жаль, уже не йдеться про вечірній похід у кіно. Й відчуває легкий укол в серці, коли зауважує, що Симона сприймає це з полегшенням.
— Але у вас, — кидає вона, — не вийде так легко від мене відчепитись.
Він розуміє, що коли їхнє кохання, як йому здається, мертвонароджене, то їхнє товаришування якраз розвивається. Він запрошує її вдягнути пальто й слідувати за ними у місце, де ще й сам не бував і де готуються події вже зовсім незаконні, що зацікавило дівчину.
Невеличка група покидає Робітничий університет і, під керівництвом чарівного боксера, піднімається вулицею Монкальм, звертає ліворуч на Де Монтіні. Виходить, що Симона повертається назад, тільки вулицею, паралельною до Сент-Катрін.