Одного ранку, коли я вважав уже, що щасливо влаштувався на все життя, мій господар покликав мене до себе раніше ніж звичайно. З вигляду його я зрозумів, що він почуває себе ніяково і вагається розпочати розмову. По короткій мовчанці, попередивши, що не знає, як я поставлюся до його повідомлення, він розказав таке. На останніх зборах, під час обговорення питання про єгу, уповноважені висловили незадоволення, що його родина тримає у своїй оселі єгу (тобто мене) і поводиться з ним майже як із рівним собі гуїгнгнмом, а не з диким звіром. Усім було відомо, що він часто розмовляє зі мною і нібито має якісь вигоди або приємність від мого товариства, що це суперечить законам природи та розуму і є нечуваним серед них явищем. Отже, збори запропонували йому або поводитись зі мною надалі як зі звичайним єгу, або ж вислати мене туди, звідки я прибув. Першу пропозицію гуїгнгнми, що бачили мене у нас чи у себе, рішуче відхилили. Вони доводили, що, маючи деякі зачатки розуму і природні пороки єгу, я з помсти можу підбити цих тварин утекти до вкритої лісом гірської частини краю і звідти нападати вночі на їхні садиби та нищити їхню худобу, що так природно для ненажерливих тварин, які ненавидять працю.
Господар додав, що гуїгнгнми — його сусіди, — щодня напосідають на нього, вимагаючи виконання постанови зборів, і що він не може далі зволікати. Йому здавалося, що вплав я ні до якої іншої країни не добудуся, і він думав, що мені слід було б збудувати віз, яким у нас, як я описував, їздять морем. У роботі мені допомагатимуть і його слуги, і, певно, багато хто з сусідів — гуїгнгнмів. Наприкінці він сказав, що, коли б не постанова зборів, він особисто охоче залишив би мене в себе на службі, бо бачить, як я вилікувався від деяких поганих звичок та нахилів, намагаючись, наскільки дозволяє моя нижча від них натура, наслідувати гуїгнгнмів.
Зазначу, до речі, що постанови національних зборів мають у них назву «гнлоайн», тобто умовляння. На їхню думку, розумну істоту не можна примушувати, а тільки давати їй пораду або умовляти. Ті ж, хто не скоряються розумові, втрачають право претендувати на ім'я розумного створіння.
Це повідомлення засмутило мене й призвело до розпачу, і я, не знісши свого горя, непритомний упав до ніг господаря. Коли я очуняв, він сказав, що вважав мене за мертвого (бо така дурна природна слабість їм невідома). Я кволим голосом відповів, що смерть була б для мене завеликим щастям, а далі сказав, що не наважуюсь осуджувати умовляння зборів чи наполегливість його приятелів, але своїм дурним і зледащілим розумом вважаю, що вони могли б бути менш суворими. Я зазначив також, що не пропливу й ліги, а до найближчої землі не менш як сто ліг, і що багатьох матеріалів, потрібних для побудування невеликого судна, яке могло б відвезти мене звідси, у них немає. Проте, скоряючись ласкавій пропозиції його милості, я спробую зробити човен, дарма що вважаю таку спробу за безнадійну, а себе самого — приреченим на загибель. Якби навіть я випадково і врятувався від смерті, то як же примирюсь я з тим, аби проводити свої дні серед єгу і знову занурюватись у старі свої гріхи, не маючи прикладів, що керували б мною та спрямовували на вірну путь? А втім, я добре знаю, що вирок мудрих гуїгнгнмів — добре обґрунтований, і не мені — жалюгідному єгу — похитнути його. Отже, уклінно подякувавши йому за обіцяну допомогу його слуги і попросивши дати мені достатній час на збудування човна, я сказав, що докладу всіх зусиль, аби вберегти свою нікчемну особу, а повернувшись до Англії, сподіваюсь прислужитися моїм землякам, вихваляючи преславних гуїгнгнмів і виставляючи їхні чесноти, як гідний наслідування зразок.
Ласкаво, кількома словами відповівши мені, господар дав мені два місяці на збудування човна і звелів гнідому огиреві, моєму приятелеві-челядникові (на такій відстані я насмілююсь називати його так) виконувати мої розпорядження, бо я сказав господареві, що мені досить буде його допомоги і що я знаю його прихильність до мене.
Разом із гнідим я насамперед подався до берега, туди, де колись змусили мене висадитися мої повсталі матроси. Я зійшов на горбок і, роздивившись навкруги, побачив у морі, у північно-східному напрямі, щось, схоже на острівець. Видобувши підзорну трубу, я виразно вгледів його, ліг за п'ять, за моїми розрахунками. Гнідому огиреві він здався лише блакитною хмаркою, бо не маючи ніякого уявлення про інші, крім своєї власної, країни, він не міг відрізнити в морі далеку річ так добре, як ми, що маємо багато справ із цією стихією.