З наказу короля, що, як я казав раніш, був дуже розумним монархом, мене в моєму ящику часто приносили до нього в кабінет і залишали на столі для письма. Далі він пропонував мені винести один із моїх стільців, садовив мене на комод, ярдів за три від себе, і тоді його обличчя було врівні зі мною. У такий спосіб відбулась не одна моя з ним розмова. Одного дня я насмілився сказати його величності, що зневага, з якою він ставиться до Європи й решти світу, не відповідає високим якостям його розуму. Розумові ж бо здібності, вів я далі, зовсім не пов'язані зі зростом, і в нашій країні ми спостерігаємо, що найросліші люди, як правило, бувають обдаровані найменшим розумом. Адже й серед комах бджоли й мурахи вславилися своєю працьовитістю та розсудливістю, а набагато більші за них тварини не мають таких здібностей. Та і я сам, додав я, незважаючи на свій зріст, сподіваюся ще пожити й зробити якусь важливу послугу його величності. Король уважно вислухав мої слова і після того змінив на краще свою думку про мене. Він просив описати йому якнайдокладніше державний лад Англії, бо, хоч монархи, як правило, і люблять звичаї своєї країни (так гадав він про інших монархів на підставі наших попередніх розмов), але він охоче дізнався б про все, що варто наслідувати.
Уяви ж собі, люб'язний читачу, як я хотів тоді володіти красномовністю Ціцерона або Демосфена, що дала б мені змогу вшанувати чесноти моєї любої батьківщини стилем, гідним її заслуг і значення у світі.
Я почав свою промову з повідомлення про те, що наші володіння складаються з двох островів, де лежать три могутні королівства, що перебувають під владою одного монарха, та з колоній в Америці. Довго я розводився про наш клімат та родючість наших ґрунтів, а потім докладно розповів йому про організацію англійського парламенту, частину якого становить славетна палата перів — осіб найблагороднішої крові і власників найстаровинніших та найбільших родових маєтків. Я описав, як надзвичайно дбають, аби навчити їх гуманітарних наук та військової справи, щоб зробити з них радників короля та королівства, здатних брати участь у законодавстві, обіймати посади членів найвищого суду, ухвали якого не підлягають апеляції, завжди бути готовими захищати їхнього монарха та країну своєю доблесною поведінкою і вірністю йому. Я сказав, що вони — окраса та опора держави, гідні наслідувачі своїх славетних предків, честь яких править за нагороду їхній доброчесності, що її ніколи не бували позбавлені і їхні нащадки. До них як учасників цієї палати треба додати ще духовних осіб з титулом єпископа, обов'язок яких дбати про релігію і про тих, що навчають її народ. Обирають і шукають їх королі та їхні радники серед духівництва цілої нації, серед тих священиків, які найбільше відзначилися своїм святим життям та глибиною своїх знань. Вони і є справжні духовні батьки духівництва та народу.
Другу частину парламенту, розповідав я, становить палата представників — видатних дворян, за свої здібності та патріотизм вільно обраних самим народом репрезентувати мудрість цілої нації. Ці інституції, казав я, являють собою найблискучішу в Європі громаду, якій разом із королем доручено відати всім законодавством держави.
Потім я перейшов до судових установ, де судді, ці поважні мудреці та тлумачі закону, керують розв'язанням справ про права та власність людей, карають порок і захищають невинність. Ще далі я згадав про розсудливе керування нашими фінансами, про відвагу та подвиги наших морських і суходільних сил. Я вирахував кількість нашого населення, підсумувавши, скільки може бути мільйонів у кожній нашій релігійній секті та політичній партії. Не оминув я й нашого спорту, ігор та інших деталей, які, здавалось мені, могли б прославити мою батьківщину. Закінчив же я коротеньким нарисом історичних подій в Англії протягом останніх ста років.