Все це не було завершено за п'ять аудієнцій, кожна з яких тривала кілька годин. Король слухав мене надзвичайно уважно, часто записував мої слова і занотовував питання, які згодом мав мені поставити.
Коли на шостому побаченні я завершив мою довгу промову, його величність, подивившись у свої нотатки, висловив багато сумнівів та заперечень і поставив запитання з приводу кожного пункту моїх розповідей. Він спитав, якими засобами виховують душу й розвивають тіло наших молодих дворян; за якими заняттями минають їхні перші — найбільш сприйнятливі — роки життя; як поповнюють вони склад зборів, коли вимре якийсь благородний рід; од чого залежить надання людині звання лорда — чи від примхи монарха, чи від певної суми грошей, даної якійсь придворній дамі або прем'єр-міністрові, чи від бажання підсилити партію, що йде проти загального добра; наскільки добре ті лорди знають закони своєї країни, що дозволяє їм безповоротно вирішувати долю своїх же співгромадян; чи завжди вони такі щедрі, безсторонні й некорисливі, що їх не можна взяти ні хабаром, ні іншим підлим способом; чи духовні лорди, про яких я говорив, завжди дістають посади завдяки своїй обізнаності в справах релігії та своєму святому життю; чи за часів, коли вони були звичайними священиками, не було в них ніяких вад; чи нема серед них підкупних капеланів при якому-небудь вельможі, думкам якого вони слухняно догоджають, ставши вже членами палати.
Далі король зацікавився методами, якими у нас провадять вибори до палати представників, як називав я їх. Він питав, чи не може стороння, нікчемна людина з напханим грошима гаманом примусити виборців віддати їй перевагу перед місцевим мешканцем — видатним своєю діяльністю дворянином. Він не міг усвідомити собі, для чого всі так намагаються стати членами тої палати, дарма що це, як я казав, завдає багато клопоту та викликає великі витрати, а часто й зубожіння їхніх родин, і не дає ні платні, ні пенсії. Його величність мав деякий сумнів щодо їхньої щирості й хотів знати, чи не відіграє тут ролі змога винагородити себе за жертви суспільності якоюсь зисковною посадою, що дасть їм порочний легкодухий монарх у союзі з підкупними міністрами. Ще далі він засипав мене питаннями та незліченними зауваженнями, які мені нерозумно і непристойно було б повторювати.
Задовольнити його цікавість із приводу нашого суду було найлегше саме мені, бо мене майже звела зі статків тяганина в найвищому суді, дарма що я виграв процес і мав би дістати назад судові витрати. Король питався: скільки часу треба звичайно, щоб установити, де правда і де неправда, і скільки це коштує? Чи насмілюються адвокати захищати справи, явно несправедливі й насильницькі? Чи не впливають на терези правосуддя інтереси політичних або релігійних партій? Чи адвокати — виховані на вивченні загальної справедливості або ж діють, керуючись самими національними, провінційними та іншими місцевими інтересами? Чи беруть вони і судді участь у складанні законів, що їх потім вони самі тлумачать та коментують? Чи не трапляється адвокатам захищати різночасно обидві сторони в одній справі, спираючись, як на прецеденти на доказ протилежної думки? Заможні то люди чи злидарі? Чи платять їм за виступ або за висловлену думку і, нарешті, чи обирають їх у члени нижньої палати?
Переходячи до фінансів, король сказав, що, на його думку, я помилився в цифрах, бо, вирахувавши п'ять чи шість мільйонів річних прибутків, називав суму видатків, яка, за його підрахунками, іноді бувала вдвоє більшою. Він, мовляв, бажаючи використати нашу практику на користь своєї країни, безумовно вірно записував мої слова і не міг помилитись у своїх підрахунках. А якщо я кажу правду, то він просто не розуміє держави, що руйнує своє господарство так само, як і приватні особи. Він питав, хто наші кредитори і де ми беремо гроші, щоб платити їм. Йому дивно було чути про такі розорні та довготривалі війни, і з моїх слів він зробив висновок, що або ми дуже задерикуватий народ, або ж у нас лихі сусіди, і що наші генерали мусять бути багатшими за наших царів. Він питав, які справи маємо ми поза нашими островами, крім торгівлі, дипломатичних зносин та захисту берегів нашим флотом. Найбільше дивувала його наша наймана армія, яку ми, вільний народ, тримаємо й мирного часу. Якщо ми маємо самоврядування, казав він, здійснюване нашими ж представниками, то йому незрозуміло, кого ми боїмось або з ким воюємо; і він хотів знати мою думку, чи не краще захищатимуть якийсь приватний будинок його господар із дітьми та родиною, ніж півдюжини розбишак, найнятих випадково на вулиці за невеличку платню, що дістануть, мабуть, у сто разів більше, перерізавши горлянку тим, кого мають захищати.