Давши мені зазначені пояснення, його ясновельможність додав, що ні в якім разі не хоче подальшими подробицями позбавити мене приємності особисто побачити їхню Велику академію, куди він вирішив мене повезти. Він просив тільки, щоб, їдучи до неї, я звернув увагу на руїни під горою, милі за три від шляху, і розказав мені історію їх. У нього за півмилі від садиби був гарненький млин, що стояв на великій річці і задовольняв потреби не лише його родини, а й багатьох його орендарів. Років сім тому до нього з'явилися члени клубу прожектерів і запропонували зруйнувати той млин, а збудувати новий на схилі гори, де треба було прокопати довгий канал, що правив би за водозбір, куди машини трубами подаватимуть воду до млина. Вітер та повітря на вершині хвилюватимуть воду й тим надаватимуть їй руху, і коли вона тектиме вниз схилом гори, то, щоб крутити колесо млина, її буде потрібно вдвоє менше, ніж тоді, коли б вона текла рівною місцевістю. Під той час між ним і двором була незлагода, і з поради приятелів він погодився на таку пропозицію. По двох роках роботи, до якої було притягнено сто людей, проект зазнав невдачі, а прожектери подалися собі геть, скинувши всю провину на нього, і відтоді ввесь час глузують із нього та підмовляють на таку ж спробу інших, з однаковою гарантією успіху та розчарування.
Через кілька днів ми повернулися до міста, але його ясновельможність, з огляду на погану свою славу в Академії, не хотів їхати туди сам, а попросив одного із своїх друзів провести мене туди, відрекомендувавши як людину, що дуже кохається в проектах, вельми допитливу та легковірну. І в цім була частка правди, бо замолоду я й сам був трохи прожектер.
Розділ V
Авторові дозволено оглянути Велику Академію в Лагадо. Докладний опис Академії. Мистецтва, в галузі яких працюють професори.
Академія — це не одна споруда, а міститься вона в кількох сусідніх будинках обабіч вулиці, на місці пустки, купленої і пристосованої для неї.
Ректор прийняв мене дуже привітно, і я відвідав Академію не один раз. У кожній кімнаті працює один або кілька прожектерів. Думаю, що я бачив не менше як п'ятсот кімнат.
Перший учений, до якого я зайшов, був худорлявим чоловіком із задимленими руками і обличчям, з розпатланим волоссям і бородою, обсмаленими в багатьох місцях. Його одяг, сорочка й шкіра були однакового кольору. Він уже вісім років працював над проектом здобування з огірків сонячного світла, що, переховуване в герметично закоркованих посудинах, могло нагрівати повітря за хмарного, дощового літа. Від нього я довідався, що через вісім років він, безперечно, зможе постачати за недорогу ціну сонячне проміння для губернаторових садів. Але він скаржився, що на той час акції його стояли низько, і просив подарувати йому хоча б що-небудь, аби підохотити його до винахідливості, надто тепер, коли огірки коштують так дорого. Знаючи їхню звичку циганити в кожного, хто до них заходить, лорд М'юноді дав мені грошей, і я міг зробити йому невеликий подарунок. Зайшовши до іншої кімнати, я мало не поспішився відразу ж вийти, бо ледве не задихнувся в жахливому смороді. Мій провідник, проте, підштовхував мене вперед, пошепки благаючи не завдавати вченому образи, яка боляче вразить його, і через те я не міг навіть затулити собі носа. Винахідник із цієї кімнати був найдавнішим членом Академії. Обличчя й борода його були блідо-жовтого кольору; руки й одяг — загиджені калом. Коли мене відрекомендували йому, він обійняв мене, притиснувши до себе, але я радо уникнув би такої честі. Робота його від перших же днів появи в Академії полягала в перетворенні людських екскрементів на їжу, якою вони були до цього. Він відокремлював від них деякі складові частини, знищував забарвлення, якого надала їм жовч, і випаровував сморід та відокремлював піну від слини. Місто щотижня давало йому в подарунок велику посудину, повну людських екскрементів, з брістольське барило завбільшки.