До того часу, щоб якомога більше відокремити себе від клятих єгу, я зберігав таємницю свого одягу, але довше ховати її було не можна. До того ж я розмислив, що ввесь секрет цей однаково виявиться, бо і мій костюм, і мої черевики, які були вже в поганому стані, незабаром зносяться, і мені доведеться замінити їх виробами зі шкіри єгу чи якихось інших звірів. Отже, я й сказав господареві, що в тій країні, де ми живемо, всі подібні до мене істоти, почасти з пристойності, почасти через холодну або спекотну погоду завжди вкривають свої тіла спеціально обробленими шкірами тварин. Щодо мене, то, якщо він накаже, я можу зараз же підтвердити це, тільки прошу вибачити, що не покажу тих частин тіла, які ховає сама природа. Господар одповів, що слова мої здаються йому дивними, а особливо останні, бо він не може зрозуміти, чому природа вчить нас ховати те, що сама нам дала; що ні він, ні родина його не соромляться ніяких частин свого тіла, а проте я можу робити, як хочу. Тоді я розстебнув і скинув камзол, потім зробив так само з жилетом, роззув черевики, панчохи і скинув штани. Сорочку я спустив до поперека, підтягнув угору поли й підперезався нею, щоб приховати свою голизну.
Господар дивився на всі ці дії з великою цікавістю та подивом. Він одна по одній брав усі мої речі, затискуючи між копитом та бабкою, і уважно розглядав їх. З осторогою торкнувшись мого тіла і кілька разів оглянувши мене з усіх боків, він нарешті сказав, що я справжнісінький єгу, і тепер він не має в цім ніякого сумніву, але я дуже відрізняюся від решти моєї породи білістю, рівністю та м'якістю шкіри, відсутністю волосся на деяких частинах мого тіла, довжиною та формою пазурів на моїх передніх та задніх лапах і тим, що удаю, ніби завжди ходжу на задніх ногах. Більше він не захотів дивитись і дозволив мені одягтися, бо я починав уже тремтіти від холоду.
Я висловив невдоволення з того, що він так часто називає мене «єгу» — ім'ям огидних тварин, до яких я ставлюсь із щонайбільшим презирством та ненавистю, — і просив, щоб цим словом не називали мене ні він з родиною, ні їхні приятелі, яким він дозволяє мене бачити. Я просив також його милість зберегти секрет фальшивої оболонки мого тіла, принаймні до того часу, поки вона зноситься, і наказати гнідому огиреві — його лакеєві — мовчати про те, що той бачив.
Господар ласкаво погодився задовольнити всі мої прохання, і секрет цей зберігався, доки мій костюм не почав зношуватись і я мусив був удатись до різних хитрощів, про які говоритиму далі. Зі свого боку він висловив бажання, щоб я доклав усіх зусиль опанувати їхню мову. Мовляв, моя здібність розмовляти та розум дивують його значно більше, ніж моє тіло, незалежно від того, вкрите воно чи ні, і до того ж йому кортить узнати про дива, про які я обіцяв розповісти.
Відтоді він подвоїв турботи про мою освіту, виводив мене до всіх гостей і примушував їх поводитися зі мною якомога чемніше, пошепки пояснюючи, що це викликає в мене добрий настрій, а в гарному настрої я стаю ще втішніший.
Щодня бачачись зі мною під час лекцій і поза лекціями, він засипав мене питаннями про мене самого, на які я по змозі відповідав. У такий спосіб він поволі набував деяких, хоч і не досконалих, загальних уявлень. Було б нецікаво розповідати про поступовий перехід до справжньої розмови, але перша, більш-менш систематична оповідь моя про мене була приблизно така.
Я й давніш намагався пояснити йому, що приїхав із дуже далекої країни, що нас було близько п'ятдесяти душ і що подорожували ми морями у великій порожній дерев'яній посудині, більшій за будинок його милості. Я описав йому, як умів, корабель, за допомогою розгорненої хустки пояснив, як посуває його вперед вітер, розказав про те, як внаслідок сварки мене зсаджено на цей берег, як я ішов, сам не знаючи куди, доки він не врятував мене від переслідування тих огидних єгу. Коли він запитав, хто зробив корабель, і висловив здивування, що гуїгнгнми моєї країни довірили його диким тваринам, я мусив був попередити, що можу продовжувати своє оповідання лише тоді, як він дасть слово честі не ображатися, а тоді розкажу йому про обіцяні дива. Він згодився, а я повів розмову далі і сказав, що корабель будували такі самі, як і я, істоти, що на моїй батьківщині та й скрізь, де я був, є єдині розумні тварини, які всім керують; що приїхавши сюди й побачивши стільки розуму в гуїгнгнмів, був уражений не менше, ніж був би уражений він або його приятелі, знайшовши розумові здібності в єгу, що в них я визнаю схожість із собою в усім, але не розумію причин їхнього виродження та брутальної вдачі. Далі я запевнив його, що, якби мені судилось повернутися додому і розказати про їхню країну, як я й вирішив зробити, то всі подумали б, що я кажу те, чого не було, бо мої земляки (мушу сказати це при всій повазі до нього, його родини та друзів, і маючи його обіцянку не ображатися) навряд чи повірять, щоб на чолі нації стояли гуїгнгнми, а єгу були худобою.