Тепер настала черга фермера розглядати мене.
Я сумирно стояв на величезній кам’яній сходинці завбільшки з наш міський майдан, а хазяїн докладно розпитував женця про обставини незвичайної знахідки. Потім фермер нахилився й соломинкою завтовшки з наш ціпок трохи підняв поли мого камзола: очевидно, він вирішив, що одяг – це щось на взір пір’я або луски, якими обдарувала мене природа. Потім він узяв мене в руку й намагався краще роздивитися моє обличчя, руки та ноги, після чого обережно опустив на землю й поставив навколішки. Я відразу ж скочив на рівні ноги та почав походжати перед ним, бажаючи показати, що я не маю ані найменшого наміру тікати.
Фермер і женці всілися тісним колом, щоб спостерігати за моїми рухами. Я зупинився, обернувся до них обличчям, посміхаючись, зняв капелюх і низько вклонився. Потім, опустившись на одне коліно, вийняв із кишені гаманець із золотом і простяг його господарю ферми. Велетень поклав гаманець на долоню, підніс близько до очей, намагаючись роздивитися, після чого потицяв соломинкою, але так і не зрозумів, що це таке. Тоді я показав йому знаками, щоб він поклав руку на землю, потім я видобув усі монети з гаманця та висипав фермерові на долоню. У мене при собі було шість іспанських золотих і двадцять чи тридцять дрібних монет. Результат той самий – фермер торкнувся кінчиком мізинця спершу однієї монети, потім другої, але так і не збагнув сенсу мого подарунка й дав мені знак зібрати монети і сховати їх у кишеню. Я виконав його вимогу.
Тільки після цього велетень дійшов висновку, що я розумна істота.
Він намагався зі мною заговорити, і хоча звук його голосу скидався на гуркіт водяного млина, окремі слова були досить зрозумілі. Я якомога голосніше відповідав фермерові різними мовами, він напружено прислухався, наближаючи до мого обличчя величезне волохате вухо, але, на жаль, ми не розуміли один одного. Женці тим часом повернулися в поле, а їхній хазяїн, розстеливши носовик на долоні, присів навпочіпки та звелів мені залізти на хустину. Це було нескладно, я підкорився і навіть улігся в долоні фермера для більшої безпеки. Він загорнув мене в носовичок, наче немовля, і так поніс додому.
Прийшовши до себе на ферму, господар покликав дружину й показав їй мене. Жінка від несподіванки вискнула і позадкувала – точнісінько як англійська леді, яка побачила жабу чи павука. Однак дуже скоро дружина велетня до мене звикла і, зрозумівши, який я сумирний, привітний та безпечний, заспокоїлася і ставилася до мене ласкаво.
Було опівдні; слуги подали скромний обід, який складався з однієї м’ясної страви. Це був шмат яловичини на величезній тарілці близько двадцяти чотирьох футів у діаметрі. За стіл сіли фермер, його дружина, троє дітей і похилого віку пані, вочевидь бабуся. Господар посадовив мене на столі поруч із собою. Від кінця столу до підлоги було не менше як тридцять футів, і я відсунувся подалі, боячись упасти. Фермерова жінка відрізала тонкий шматочок яловичини, поклала його на найменше блюдечко і, накришивши туди хліба, поставила переді мною. Вклонившись, я вийняв свою виделку й ніж і почав їсти, і всі присутні дістали від цього велике задоволення. Господиня звеліла служниці принести лікерну рюмочку, у яку, на мій погляд, входило не менше як два галони, і наповнила її якоюсь рідиною. Я насилу підняв цю посудину обома руками і виголосив, що п’ю за здоров’я прекрасної леді. Усі зрозуміли мій жест і щиро розреготалися, мало остаточно не оглушивши мене. Напій нагадував слабкий сидр і був доволі приємним на смак.
Потім фермер знаками запропонував мені підійти до його тарілки. Ідучи по столу, я необачно перечепився через крихту хліба і впав, але одразу ж скочив на рівні ноги. Моє падіння явно стривожило всіх, хто сидів за столом, і мені довелося помахати капелюхом на знак того, що все добре.
Поруч із фермером сидів його молодший син, десятирічний забіяка. Коли я наблизився до тарілки хазяїна, хлопчисько зненацька схопив мене за ноги й підняв униз головою так високо, що мені дух забило. На щастя, фермер миттю відібрав мене у бешкетника і відважив йому ляпаса, яким напевне б вишиб із сідла цілий ескадрон європейської кавалерії. Велетень так розсердився, що звелів синові вийти з-за столу. Одначе я не хотів, аби хлопчисько затаїв на мене злобу, і тому намагався дати зрозуміти його батькові, що прошу вибачити нерозумну дитину. Зрештою фермер погодився і хлопчик знову сів на місце.