Моя промова вийшла недоладною та говорив я затинаючись, однак мене уважно вислухали. Останньої фрази мене навчила Глюмдалькліч, поки ми з нею йшли до палацу.
Королеву здивувало те, що таке крихітне створіння, як я, настільки гарно мислить. Вона взяла мене і понесла до кабінету короля. Його величність, поважний і суворий пан, кинув погляд на дружину й холодно поцікавився, відколи це її величність має пристрасть до сплекноків. Очевидно, король мав мене за це звірятко, позаяк я лежав на обтягненій шовковою рукавичкою руці його дружини. Королева, жінка весела і тонкого розуму, вигукнула:
– Любий мій, я приготувала вам сюрприз!
Вона обережно поставила мене на стіл біля письмового приладдя і пошепки звеліла мені розповісти королю про мої пригоди. Я низько вклонився й коротко описав усе, що зі мною сталося. Глюмдалькліч, яка чекала біля дверей кабінету і не зводила з мене очей, дістала дозвіл наблизитись і доповнити мою розповідь подробицями мого перебування в будинку її батька.
Король, один із найученіших мужів у своїй державі, який здобув прекрасну філософську й математичну освіту, спочатку засумнівався в тому, що я жива людина. Ще не почувши мого голосу, він мав мене за механічну заводну фігурку, створену якимось геніальним винахідником. Однак моя логіка, моє зв’язне й майже правильне мовлення його вразили. А втім, в історію моєї появи на узбережжі він не повірив. Король мав підозри, що це все вигадав фермер із метою якнайвигідніше позбутися мене. Дівчинку він назвав дурною фантазеркою, і Глюмдалькліч ображено замовкла. Королева мовчки хитрувато поглядала на його величність, який засипав мене запитаннями. Я відповідав як умів: стримано й розумно. Єдиним моїм недоліком була погана вимова, незграбні звороти мовлення та простонародні слівця, яких я набрався в будинку свого колишнього хазяїна. Але це все були дрібниці порівняно з моїми колишніми випробуваннями.
Нарешті король наказав покликати кількох професорів, що постійно перебували поруч із ним у палаці. Це велемудре панство, прискіпливо вивчивши мою зовнішність, дійшло суперечливих висновків. Вони погодилися тільки в одному: я не створений згідно з законами природи, тому що не вмію швидко бігати рачки, лазити по деревах або рити лапами нори в землі. По ретельному дослідженні моїх зубів з’ясувалося, що я – тварина м’ясоїдна. Але оскільки всі відомі їм чотириногі перевищують мене силою, а польова миша й деякі інші ссавці відрізняються більшою спритністю, шановні джентльмени так і не змогли второпати, як же я здобуваю собі їжу. Імовірно, я їм равликів та різних комах, мовив один із них. Цього не може бути, вигукнув другий і додав, що, на його думку, я являю собою личинку або дитинча. «Але якої тварини?» – залементували всі професори разом.
І цю гіпотезу було відкинуто.
Цілком очевидно, що всі частини мого тіла досить розвинені, а вік мій далеко не дитячий, на що ясно вказує борода, ознаки якої видно в лупу. Але і карликом я не міг бути – для цього я замалий; палацовий карлик, улюбленець її величності, – найменша людина в усьому королівстві, мав тридцять футів зросту. Після тривалих суперечок світила науки дійшли спільного висновку: я – ніщо інше, як рельплюм сколькатс, що в буквальному перекладі означає «гра природи».
Тільки тепер мені дозволили сказати кілька слів. Звертаючись переважно до короля, я пояснив, що прибув із країни, населеної мільйонами істот, які не відрізняються від мене зростом і будовою тіла. Там споруди, дерева і тварини мають набагато менші розміри, ніж у його королівстві, та пропорційні між собою. Тому на батьківщині я був здатен прогодувати себе, захистити й жити приватним життям, подібно до будь-якого підданого його величності. Вельмишановні панове вчені помиляються щодо мене. Зневажливо посміхаючись, один із джентльменів пробурчав, що цих казок я напевне наслухався на фермі. Король замислився, потім попросив професорів піти і звелів доправити до палацу мого колишнього хазяїна.
Фермер досі перебував у столиці, і його негайно розшукали й доставили. З ним побесідували наодинці, потім у присутності дочки, яка підтвердила все, сказане батьком, і відпустили. Король, як людина розумна, дійшов висновку, що мої слова правдиві. Він доручив королеві піклуватися про мене і дозволив Глюмдалькліч залишитися в палаці, щоб доглядати мене. Від його очей не сховалася наша дружба.