Проте річки королівства судноплавні та в них багато чудової риби. Велетні рідко ловлять морську рибу – вона для них надто дрібна. Іноді штормом до берега прибиває китів; простий народ із задоволенням уживає їх в їжу. Кити бувають великих розмірів, зрідка їх доставляють у кошиках до столиці. Якось я бачив на королівському столі китове м’ясо, приготоване під дивним соусом, однак їхнім величностям ця страва була не до смаку.
Королівство густо заселене, у ньому нараховують п’ятдесят одне місто, величезну кількість сіл і близько сотні фортець. Лорбрульгруд розташований по обидва береги мальовничої ріки. У місті понад вісімдесят тисяч будинків, у ньому мешкають шістсот тисяч людей. Столиця тягнеться на три глюнглюнги (що становить понад п’ятдесят чотири англійські милі), а завширшки займає два з половиною глюнглюнги. Я встановив це за мапою, накресленою за наказом короля. Коли її розгорнули для мене на землі, вона зайняла сто квадратних футів; знявши черевики, я кроками виміряв діаметр і окружність столиці, після чого встановив її справжні розміри згідно з масштабом.
Королівський палац являє собою величезну групу будівель, що займають сім миль в окружності. Нам із Глюмдалькліч виділили карету з кучером, і ми вряди-годи каталися містом або навідувалися до крамниць. Звичайно в цих поїздках я перебував у своїй скрині, однак іноді добра супутниця видобувала мене звідти і брала на руки, щоб я міг роздивитися будівлі та перехожих. Мені здавалося, що наша карета анітрохи не менша за Вестмінстер-хол, хоча й не така висока. Якось дівчинка наказала кучеру зупинитися біля однієї з крамниць. Скориставшись цим, карету оточили жебраки. Я лікар, і для мене це було жахливе видовище. Перед моїми очима постали рак, який смертельно вразив груди однієї жінки, гнійні рани на обличчі іншої, здутий зоб на шиї старого, милиці калік… Мерзеннішими за все були воші, якими кишів одяг нещасних. Уперше я спостерігав цих паразитів багатократно збільшеними, і хоча вони викликали у мене нудоту, я був би не проти анатомувати одного з них. Однак мої хірургічні інструменти залишилися на кораблі.
Королева замовила ще одну скриню, спеціально для подорожей, оскільки головна, у якій мене носили, була завелика для її карети. Другу скриню виготовив той самий майстер за моїми вказівками. Мій дорожній кабінет мав форму правильного куба. Посередині трьох його сторін були заґратовані вікна, а до четвертої прикріплено дві ковані скоби, крізь які продягали шкіряний ремінь, – ним вершник-носій пристьобував мене до свого пояса. Згори скриню накривало міцне віко.
Звичайно мене носив вірний та досвідчений слуга, на якого можна було покластися. Поїздки траплялися доволі часто, крім того, мене виносили для прогулянок у королівському саду або для візитів до придворних дам, міністрів і гостей її величності.
Якщо під час подорожі мене втомлювало перебування в кареті, то слуга, який їхав верхи, пристьобував мою скриню до пояса та ставив на подушку перед собою. Так я міг із вікон оглядати місцевість. У скрині в мене було похідне ліжко – гамак, підвішений до стелі, два стільці та стіл, прикріплені гвинтами до підлоги. Дорожня трясця мене особливо не бентежила, оскільки я звик до морської хитавиці.
Щоразу, коли в мене виникало бажання прогулятися містом, я залізав у свою дорожню скриньку, Глюмдалькліч сідала у відкриті ноші та ставила її собі на коліна. Чотири носії та два камер-лакеї супроводжували нас. Містяни, які багато чули про мене, одразу ж висипали на вулиці. Іноді моя нянечка наказувала носіям зупинитися, відсувала запону, саджала мене на руку і показувала натовпу.
Я давно хотів відвідати головний міський храм і особливо – вежу, яка прилягала до нього і вважалася найвищою в королівстві. І от одного разу Глюмдалькліч піднялася зі мною туди, проте, зізнаюся, я був розчарований. Від підвалин до вершини вежі було не більше за три тисячі футів. Беручи ж до уваги різницю в зрості європейця й тутешнього мешканця, така висота не видалася мені приголомшливою. Я не збираюся применшувати достоїнства й таланти людей, яким багато чим зобов’язаний, і радий підтвердити, що відносно невелика висота вежі цілком компенсується її міцністю та винятковою красою. Стіни її, завтовшки майже сто футів, складено з тесаного каменю; кожен із каменів в обсязі дорівнює сорока кубічним футам. Стіни в нішах прикрашені висіченими з мармуру статуями богів і королів. Я знайшов у купі сміття відбитий мармуровий мізинець невідомого мені божества та виміряв його. Довжина знахідки становила чотири фути й один дюйм. Я подарував мізинець Глюмдалькліч, що, як і будь-яка дитина її віку, полюбляла бавитися дрібничками.