Це наштовхнуло мене ще на одну ідею. Я попросив камеристку королеви зберігати те волосся, що залишається на гребінці її величності під час укладання зачіски. Невдовзі його набралося чимало, і тоді я звернувся до палацового теслі з проханням зробити два стільці на зразок тих, що він змайстрував для мене колись. Коли стільці без стінок були готові, я просвердлив у необхідних місцях дірочки та переплів волоссям її величності спинку й сидіння – на зразок того, як роблять плетені меблі з лози. Ці лялькові стільці я подарував королеві; її величність, розчулившись, поставила їх у своєму будуарі на найвидніше місце. Із королівського волосся я сплів також невеликий гаманець завдовжки близько п’яти футів і подарував Глюмдалькліч. Чесно кажучи, ця річ не могла витримати ваги місцевих монет, тому дівчинка використовувала її для зберігання всіляких дрібничок.
Король був великим шанувальником і знавцем симфонічної музики. У музичній залі в палаці часто влаштовували концерти, і тоді мою скриню ставили там на одне з крісел. Проте оркестр ревів так оглушливо, що я насилу міг розрізнити мелодію. Навіть якби всі барабанщики й сурмачі англійської королівської армії заграли разом, то й тоді вони не змогли б наробити такого шуму та гуркоту. Під час концерту я просив ставити мене якомога далі від музикантів, зачиняв у скрині вікна, двері, запинав фіранки й тільки тоді міг дістати хоч якесь задоволення від музики.
Замолоду я вчився грати на спінеті – старовинній подобі клавесина. Такий самий інструмент стояв і в кімнаті Глюмдалькліч. Тричі на тиждень учитель музики давав їй уроки, й одного разу мені спало на думку пригостити королівське подружжя однією англійською матроською мелодією. Проте виявилося, що це неймовірно складна справа, бо клавіатура інструмента була завдовжки близько шістдесяти футів, а кожна клавіша – завширшки фут. Витягнувши руки, я міг охопити не більше ніж п’ять клавіш, а звуки видобував лише сильним ударом кулака. Зрозуміло, крім страшної втоми, я не досяг жодного результату. Одначе я вигадав таке: приготував два дубці з потовщеними кінцями та обтяг їх мишачою шкірою, щоб не пошкодити клавіші й заглушити звук удару. Перед музичним інструментом поставили лаву, яка була приблизно на чотири фути нижча за клавіатуру. Я бігав туди-сюди по цій лаві й гатив дубцями по клавішах – так мені вдалося виконати джигу на превелику втіху королю, королеві та особливо Глюмдалькліч.
Король, як я вже казав, був вельми освіченим монархом. Іноді мою скриню приносили до його кабінету, і нас залишали наодинці. Я ставив стілець на королівський письмовий стіл на відстані трьох ярдів від обличчя монарха, і ми довго бесідували.
– Ваша величносте, – якось насмілився зауважити я, – чи не здається вам, що духовні здібності далеко не завжди пропорційні розмірам тіла? Навпаки: у нашій країні найсильніші й найвищі люди часто поступаються своїм розумовим розвитком тим, хто менший і слабший. Наукою доведено, що бджоли й мурахи є набагато винахідливішими, ніж більші та сильніші комахи. Хоч би яким мізерним я здавався вашій величності, мені б хотілося, щоб ви повірили, що я можу надати важливі послуги особисто вам і всьому королівству…
Король уважно вислухав мене, із сумнівом похитуючи головою, однак відтоді ставився до мене не настільки зверхньо. Він навіть забажав дізнатися докладніше, на засадах яких законів керують Англією, посилаючись на те, що в кожній, навіть наймиршавішій країні можна знайти щось, гідне наслідування.
Мені забракло красномовності, щоб гідно прославити мою любу батьківщину, за якою я так сумував!
Почав я з географічного положення та розповів, що наша держава, до складу якої входять три могутні королівства, керована одним монархом, розташовується на двох островах, але крім того має багато колоній по всьому світу. Клімат у нас помірний, ґрунт родючий, про красу пейзажів годі й казати.
Потім я докладно розповів про засади державного устрою Англії. Отже, країною керують король або королева, та існує ще й парламент, який складається з двох палат. У палаті перів засідають люди шляхетного походження, які володіють багатьма землями й титулами, які дістали в спадок. Пери – радники та віддані слуги короля, законодавці й верховні судді, чиї рішення не підлягають оскарженню, це люди, здатні захищати свою батьківщину хоробро й мудро. Вони – опора королівства, його прикраса і гідні слави своїх славетних предків.
До складу верхньої палати входять також кілька духовних осіб, які мають єпископський сан і відомі своєю святістю та глибокою вченістю. Їхнім обов’язком є охорона віри й нагляд за тими, хто несе народові християнські істини.