Але мій стислий нарис історії Англії остаточно обурив його величність. «Ваша сторічна історія, – вигукнув він, – ніщо інше, як безкінечний ланцюг заколотів, убивств, революцій, страт і заслань! І породжено це жадібністю, лицемірством, віроломством, жорстокістю, ненавистю, розпустою й честолюбством. Ось і все».
Потім король узяв мене на руки і, співчутливо дивлячись мені в очі, ласкаво промовив: «Мій маленький друже Грильдригу! Ви, безумовно, були щирі, вихваляючи свою батьківщину. Однак вона неймовірно здивувала мене. Ви щойно абсолютно ясно довели, що невігластво, лінощі й пороки є невід’ємною частиною вашої законодавчої системи. Що закони тлумачаться й застосовуються на практиці тими, хто зацікавлений у їх порушенні. Дещо можна було б визнати розумним і доцільним, але воно буквально потопає в морі брехні. Я доходжу висновку, що високе становище у вашому суспільстві не потребує особливих талантів, чеснот і моральних якостей. Ніхто не прагне вдосконалення. Священики не вирізняються благочестям, військові – хоробрістю та благородством, судді – повагою до істини й закону, а можновладці – мудрістю і любов’ю до батьківщини. Щодо вас, – вів далі король, – то вам пощастило. Більша частина вашого життя минула у праці й подорожах. І лише тому вам удалося уникнути впливу всього поганого, що відбувається у вашій країні. Одначе факти переконують мене в тому, що переважна більшість ваших співвітчизників належить, як це не прикро, до породи найнедосконаліших і шкідливих істот, які колись існували на цій землі».
Розділ 7
Обурюватися було марно.
Я чомусь почувався засмученим і пригніченим, хоча, зізнаюся, насправді далеко не все розповів його величності, оскільки дуже хотів подати Англію в найвигіднішому світлі. Я обминав каверзні питання, був не завжди щирим; окрім того, здалеку багато що видавалося мені кращим, аніж було насправді. Але з цього невинного обману нічого не вийшло.
Проте чого можна було чекати від правителя країни, абсолютно відрізаної від цивілізованого світу? Від людини, яка нічого не знає про мораль і звичаї інших народів? Незнання завжди породжує забобони й певну вузькість світогляду, що для нас, англійців, як і для решти освічених європейців, є надзвичайно далеким.
Ось характерний приклад. Якось ми з його величністю заговорили про наукові відкриття в Європі. Ця тема дуже його цікавила, і щоб задовольнити монарха, я розповів йому про винайдення певного порошку, що сталося кілька століть тому. «Цей порошок, – пояснив я, – має здатність миттєво займатися від найменшої іскри. Він вибухає, спричиняючи страшний струс і гуркіт, подібний до грому. Якщо взяти невелику кількість цього порошку й набити ним мідний або залізний циліндр, то, залежно від розмірів, можна кидати на великі відстані чавунні ядра або олив’яні кулі. Руйнівна сила такої зброї є настільки великою, що за її допомогою можна розбивати цілі армії, руйнувати фортеці й топити кораблі. Гармата й рушниця – ось як це називається. Перша може розбивати в друзки стіни обложених міст і змушувати тікати їхніх захисників; друга вбиває людину на місці». Я також додав, що склад пороху мені добре відомий та я зможу виготовити його просто тут, а потім навчити місцевих майстрів усього іншого. Півсотні таких гармат досить, щоб зруйнувати місто завбільшки як столиця королівства. «Мені зовсім не важко надати вашій величності цю послугу на знак подяки за увагу до моєї персони», – закінчив я.
Вислухавши мою пропозицію, король жахнувся.
Особливо його вразило те, що така мізерна істота, як я, може не тільки мати ці нелюдські думки, а й пропонувати згубний винахід ворога роду людського правителеві великого народу. Якщо мені дороге моє нікчемне життя, він не радить мені ніколи навіть натякати йому на подібні таємниці.
Ось вам результат обмеженої освіти, вузьких поглядів і безглуздих принципів! Цей володар мав багато чеснот і заслужив любов та повагу підданих, але внаслідок якоїсь дивної й зовсім незрозумілої нам, європейцям, дріб’язковості не хотів зробитися абсолютним властителем над своїми підданними й найближчими сусідами!
Якось у розмові з королем я повідомив, що в Англії написано чимало книжок про мистецтво керування державою, а політику піднесли до рангу повноправної науки. Це невинне зауваження справило на нього дивне враження: його величність насупив брови й бовкнув, що ми, мабуть, – розумово відсталий народ. Йому були недоступні тонкощі політичного життя, не кажучи вже про всілякі державні таємниці й міжнародні інтриги. Для керування власною державою його величності вистачало здорового глузду, справедливості, милосердя та дотримання закону рештою підданих, зокрема й королівською родиною. На його думку, кожен, хто замість одного колоса зміг виростити на своєму полі два, надав людям більшу послугу, ніж усі політики гуртом.