Здогадуючись, що король ставить мені запитання, я відповідав усіма відомими мовами, одначе нам так і не вдалося порозумітися. По цьому мене відвели в одну з палацових кімнат і приставили двох слуг. Подали обід, і чотири вельможні особи з почту короля розділили його зі мною. Спочатку подали баранячу лопатку, вирізану у формі рівнобічного трикутника, кавалок яловичини у вигляді ромбоїда й пудинг у формі циклоїди. Потім принесли двох качок, яким надали форми скрипок, сосиски й ковбасу у вигляді флейти і гобоя, а також телячу грудинку, відбиту на зразок арфи. Слуги різали хліб на шматки, що мали форму конусів, циліндрів, паралелограмів та інших геометричних фігур.
Під час обіду я наважився спитати про назви різних предметів місцевою мовою. Шляхетні джентльмени не без допомоги плескачів відповідали, і незабаром я вже міг попросити хліба, води й солі.
По обіді мої співтрапезники пішли, а натомість з’явилася нова особа в супроводі плескача. Цей джентльмен приніс із собою перо, чорнила, папір і кілька книжок. Він пояснив мені знаками, що його прислали навчати мене місцевої мови. Ми займалися чотири години, і за цей час я занотував чимало слів із перекладом і вивчив декілька коротких фраз. Щойно він пішов, я розташував усі слова з перекладами за абеткою та завдяки своїй добрій пам’яті за кілька днів дещо розумів мову мешканців Лапути – цю назву я перекладаю словами «летючий острів».
Наступного дня в моєму помешканні з’явився придворний кравець, аби зняти з мене змірок, – мій одяг зовсім подерся. При цьому майстер вдавався до абсолютно інших прийомів, аніж його побратими в Європі. Визначивши за допомогою квадранта мій зріст, він, користуючись тільки лінійкою та циркулем, наніс на папір розміри й обриси мого тіла. За шість днів мені доставили готове вбрання – воно було препогано зшите й зовсім не годилося мені, що пояснювалося помилкою в розрахунках. Лишалося втішати себе тим, що таке трапляється і з нашими кравцями.
Поки в мене не було костюма, я провів кілька днів у помешканні, удосконалюючи свою лапутську мову, і незабаром уже міг зв’язно відповідати королю на чимало запитань. Його величність тим часом звелів спрямувати свій летючий острів на північний схід, до Лагадо – столиці королівства, розташованої на землі. Наша подорож тривала чотири з половиною дні, причому рух острова зовсім не відчувався.
Під час польоту до Лагадо його величність інколи зупиняв острів над деякими містами й селами для прийому прохань від підданих. Із цією метою спускали тонкі мотузочки з важком на кінці. Народ нанизував на них прохання, і вони піднімалися просто в палац. Часом таким самим чином ми отримували знизу вино та їстівні запаси.
Якби я не мав ґрунтовних знань із математики, мені б ніколи не вдалося зрозуміти лапутян. Річ у тому, що всі їхні думки постійно обертаються навколо ліній і фігур. Щоб описати вроду жінки, вони неодмінно скористаються ромбами, колами, паралелограмами, еліпсами та іншими геометричними або музичними поняттями. Навіть у королівській кухні по стінах розвішано найрізноманітніші астрономічні, математичні й музичні інструменти, на взір яких нарізають печеню до столу його величності.
Будинки лапутян споруджені препогано: стіни криві, у кімнатах немає жодного прямого кута. Це пояснюється презирством тутешніх мешканців до прикладної геометрії, яку вони вважають долею ремісників. Плани та проекти лапутських архітекторів є такими складними, що недоступні розумінню простих мулярів і теслярів та спричиняють незчисленні помилки й непорозуміння. Лапутяни мистецьки володіють лінійкою, олівцем і циркулем, але щодо решти – немає безпорадніших і незграбніших людей. Вони кепсько мислять, постійно впадаючи в суперечності; уява, фантазія та винахідливість зовсім їм не притаманні; всі їхні думки обертаються тільки навколо музики й математики.
Проте особливо мене здивувала їхня пристрасть до політики. Лапутяни без кінця обговорюють державні справи, стежать за новинами й жорстоко сперечаються через партійні незгоди, хоча між політикою та математикою немає нічого спільного. Вони постійно тривожаться і жодної хвилини не насолоджуються душевним спокоєм. Їхні побоювання породжує страх, щоб у небесних сферах не сталось якихось змін на гірше. Так, вони побоюються, що Землю з часом поглине й знищить Сонце, а саме світило, яке постійно витрачає свої промені, урешті-решт занепаде та зникне. І це не кажучи вже про комети, що, згідно з їхніми розрахунками, незабаром мають, дуже ймовірно, перетворити Землю на попіл.