Та повернімося до того, що відбувалося зі мною. Я зупинився на відстані чотирьох ярдів від трону, став навколішки, сім разів вклонився до землі та промовив слова, які вивчив напередодні: «Ікплінгглоффзсроб сквутсеромм бліоп мляшнальт звінн тнодбокеф сліофед гардлеб ашт!»
Це привітання встановлене законами країни для всіх удостоєних королівської аудієнції. Перекласти його можна приблизно так: «Нехай ваша небесна величність переживе Сонце на одинадцять із половиною місяців!»
Неуважно вислухавши, король звернувся до мене із запитанням, суті якого я не второпав, але знову відповів завченою фразою: «Флофт дрин клерик дуольдам прастред мірпуш», що буквально означає: «Язик мій в устах мого друга». Цими словами я дав зрозуміти, що можу розмовляти, тільки користуючись послугами перекладача. Тієї ж таки миті ввели молодика, і за його допомогою я відповів на всі запитання, які його величність волів мені поставити протягом години. Я розмовляв бальнібарбійською, а перекладач переказував усе лаггнезькою.
Мені здалося, що королю я сподобався, оскільки він наказав своєму бліффмарклубу, тобто міністрові двору, підшукати для мене й мого перекладача кімнати в палаці, призначив нам забезпечення і вручив гаманець із грошима на дрібні витрати.
Я перебував у цій країні аж три місяці, оскільки його величність не хотів мене відпускати, надавав безліч милощів і робив дуже принадні пропозиції. Проте все ж таки я вирішив, що краще прожити решту своїх днів із дружиною й дітьми.
Розділ 10
Лаггнегці – народ увічливий та великодушний. І хоча місцеві мешканці не позбавлені певної зверхності, притаманної всім східним народам, з іноземцями вони дуже люб’язні, особливо з тими, хто дістав заступництво королівського двору. Я обзавівся безліччю знайомих у вищому суспільстві й за допомогою перекладача часто мав із ними приємні бесіди.
Один знатний добродій колись спитав мене: чи доводилося мені бачити струльдбругів, або безсмертних? Я відповів заперечно і попросив цього джентльмена пояснити мені, що може означати слово «безсмертний» стосовно людей, які є смертними істотами. Тоді мій співбесідник розповів, що час від часу тут, у Лаггнеггу, народжуються діти з червоною плямою на чолі, розташованою над лівою бровою. Пляма ця – ознака того, що така дитина ніколи не помре. Спочатку пляма має розмір срібної монети в три пенси, але з віком збільшується та змінює колір, стаючи до сорока п’яти років чорною як вугілля. Діти з плямою народжуються так рідко, що в усьому королівстві не буде й тисячі струльдбругів чоловічої та жіночої статі. Струльдбруги з’являються на світ як у благородних сім’ях, так і в родинах простолюдинів, тут усе залежить від випадку, а їхні нащадки так само смертні, як і решта.
Маю зізнатися: ця розповідь неймовірно захопила мене. Мені насилу вдалося стримати почуття, що заволоділи мною, й оскільки мій співбесідник непогано розумів мову бальнібарбі, а я вільно розмовляв нею, то я звернувся до нього, вигукнувши: «Щасливий той народ, де кожна дитина має надію стати безсмертною! Щаслива нація, серед якої живуть приклади доброчесності її предків і наставники, здатні навчити мудрості безліч поколінь! Але в сотню разів щасливішими є самі струльдбруги, які існують поза ланцюгом смертей та народжень, горді й вільні духом, позбавлені страху смерті! Тепер я напевне пристану на милостиву пропозицію його величності оселитися в Лаггнеггу та проживу решту своїх днів у бесідах зі струльдбругами – цими вищими істотами!»
Джентльмен уважно вислухав мене, і на його губах з’явилася поблажлива посмішка, за якою звичайно приховується жалість до простака. Він сказав, що буде радий будь-якому приводу, який затримає мене в Лаггнеггу, після чого попросив дозволу перекласти все сказане мною. Почувши переклад, він певний час бесідував із присутніми лаггнезькою. Нарешті, після нетривалої паузи, мій співбесідник знову звернувся до мене і проголосив, що всі в захваті від моїх думок стосовно переваг безсмертя. А тепер йому хотілося б дізнатися, який спосіб життя я обрав би для себе, якби народився струльдбругом.
Я відповів, що це нескладно, тим паче що мені вже доводилося розважатися фантазіями про те, як би я влаштував своє життя, якби став могутнім королем, полководцем або знатним вельможею. Отже, якби мені судилось народитися струльдбругом, я, ледь зрозумівши, яке щастя мене спіткало, найперше намагався б забезпечити собі багатство. Маючи попереду необмежений час, за умови певної економії та ощадливості, за якихось двісті років я став би першим багатієм у королівстві. При цьому з молодості я почав би займатися науками та мистецтвами й колись перевищив би відомих учених, поетів і художників. Я був би докладним літописцем усіх суспільних подій та неупереджено зображував би характери й діяльність правителів, які змінюють один одного, доповнюючи ці описи власними спостереженнями й висновками. Я б заносив до свого літопису зміни у звичаях, мові, одязі, їжі та розвагах. Завдяки накопиченим знанням і досвіду я став би головним джерелом мудрості у своїй країні та зміг би передбачувати майбутнє.