Після шістдесяти років я припинив би задивлятися на жінок, але залишався б гостинним. Я займався б освітою молодиків, на яких покладали сподівання, виховуючи їх на засадах власного досвіду. Та найкращими моїми співбесідниками й однодумцями стали б брати по безсмертю. Серед них я вибрав би дюжину друзів – від своїх однолітків до старезних дідів, і оселив би їх у своєму маєтку. Ми щодня збиралися б за трапезою, куди запрошували б і кількох найгідніших смертних, щоб обмінятися враженнями та спостереженнями. Наші настанови, пророцтва й застереження допомогли б урятувати людство від виродження та багатьох жахливих нещасть. Ми стали б свідками видатних історичних подій, величезних змін у суспільстві та думках. А які чудові відкриття й винаходи ми б застали: вічний двигун, універсальні ліки проти всіх хвороб, здатність людини літати й силу-силенну іншого!..
Коли я закінчив і зміст моєї промови було перекладено лаггнезькою, присутні пожвавилися, час від часу насмішкувато позираючи на мене. Нарешті джентльмен, який був мені за перекладача, звернувся до мене зі словом про те, що всі присутні переконливо просять його виправити мої помилки.
Те, що я описав, уявляючи, як жив би, здобувши безсмертя, – вів він далі, – є безглуздим і нерозважливим, тому що передбачає не вічне життя, а вічне здоров’я, молодість і надлишок сил.
Після такої передмови цей джентльмен докладно розповів, що являють собою струльдбруги та який їхній спосіб життя. До тридцяти років вони нічим не відрізняються від решти людей, але потім поступово стають дедалі похмурішими. Душевний стан їхній погіршується доти, доки їм не виповниться вісімдесят. Досягнувши вісімдесятирічного віку, який тут вважають межею звичайного людського життя, струльдбруги страждають не тільки на всі хвороби й немочі, властиві старим людям, а й через перспективу того, що таке жалюгідне існування триватиме вічно. Вони стають упертими, сварливими, буркотливими, жадібними, похмурими, пихатими та балакучими. Окрім того, безсмертні не здатні до дружби й зовсім позбавлені добрих почуттів до свого потомства. Заздрощі й безсилі бажання постійно гризуть їх, але особливо вони заздрять шаленству молодих і смерті старих. Їхня пам’ять влаштована особливим чином – у ній зберігається лише те, що вони бачили, пережили або прочитали в юності та зрілому віці. Найщасливішими з- посеред них є ті, хто повністю втратив пам’ять і здитинився: вони викликають більше жалощів, бо позбавлені тих поганих якостей, якими вирізняється решта безсмертних.
Щойно струльдбруг досягає вісімдесятиріччя, він офіційно визнається померлим і його спадкоємці дістають усі права на його рухоме й нерухоме майно. Нещасному виділяють лише невелике забезпечення – таке, щоб він не помер з голоду. Відтоді струльдбругів уважають не здатними обіймати посади, пов’язані з довірою та одержанням прибутків, вони не можуть ані купувати, ні орендувати землю, їм забороняється виступати свідками в суді.
До дев’яноста років безсмертні втрачають зуби й волосся; у такому віці вони вже не відчувають смаку їжі, але їдять і п’ють усе, не насичуючись. Хвороби, на які вони слабують, тривають, не посилюючись і не відступаючи. Струльдбруги не пам’ятають назв найзвичайніших речей, ба навіть імен своїх рідних і близьких. Не можуть вони й читати, оскільки забувають початок фрази, ще не дочитавши її до кінця. Це позбавляє їх останньої доступної розваги.
Так я дістав повне уявлення про безсмертних і сподіваюся, що передав його абсолютно точно. У Лагнеггу до струльдбругів усі ставляться з ненавистю й презирством. Народження безсмертного в родині вважають лихим знаком. Я зустрічався з деякими із них – ніколи ще мені не доводилося бачити нічого мерзотнішого й жалюгіднішого, причому жінки мали вигляд іще огидніший, аніж чоловіки, і скидалися на жахливих привидів, яких не можна описати.
Відтоді моє палке й необдумане прагнення безсмертя трохи охололо. Я щиро соромився своїх необґрунтованих фантазій та привабливих картин, що їх малювала моя розпалена уява.