Кінь, якого я побачив першим, – сірий у яблуках, так виразно заіржав мені вслід, що я мимоволі озирнувся. Він дивився на мене, похитуючи головою. Я відразу ж рушив назад і наблизився до нього впритул, щиро сам собі дивуючись та ніби очікуючи на його подальші вказівки. Маю зізнатися, що я трохи хвилювався і вже почав побоюватися цієї дивної пригоди. Обидва коні підійшли до мене та знову почали уважно розглядати. Мені довелося зняти капелюха й, надавши йому колишньої форми, знову надягти, оскільки сірий кінь раптом почав обмацувати і м’яти його правим копитом. Мій жест дуже здивував обох тварин. Другий кінь – гнідої масті – зацікавився моїм сюртуком. Він погладив копитом тканину мого одягу, а потім торкнувся руки. Я був без рукавичок, і гнідий так сильно стиснув мою п’ясть між копитом і бабкою, що я скрикнув від болю. Кінь одразу ж випустив руку, обидві тварини видали винувате іржання та більше мене не чіпали. Вони уважно роздивлялися мої панчохи й черевики, довго обмацували їх і ніби були вкрай здивовані. Слід визнати: їхня поведінка була настільки розумною та незвичайною, що в мене виникла безглузда думка: може, тутешні мешканці кимось зачаровані й перетворені на коней? Чи тут узагалі немає людей і цікаві та розважливі тварини вперше зустріли людину, а тепер, ніби справжні філософи, обговорюють надзвичайне природне явище?
Не знаходячи відповіді, я насмілився звернутися до коней з такою промовою:
– Шановні джентльмени! Якщо ви справді зачаровані й у цій країні діють якісь чародійники, ви маєте розуміти всі мови світу. Я бідний англієць, закинутий долею на цей берег. І я прошу дозволу осідлати одного з вас і верхи дістатися будь-якого селища, де я міг би знайти притулок. Як подяку за цю послугу я подарую вам щось із своїх речей…
Я вийняв із кишені сюртука браслет і складаний ніж.
Поки я говорив, обидва коні стояли мовчки й, здавалося, дуже уважно слухали. Та ледве я закінчив, як вони почали ніби радитись іржанням; при цьому я чітко чув окремі осмислені звуки і зрозумів, що їхня коняча мова складається зі слів і речень.
Я почув слово єху, яке обидва коні повторили кілька разів. Не розуміючи його значення, я все ж таки, щойно коні зробили паузу, двічі прокричав «єху!», наслідуючи кінське іржання. Коні здивовано перезирнулися, а сірий кінь іще раз повторив це слово, ніби виправляючи мою вимову. Потім гнідий спробував навчити мене набагато складнішого: вимовляти слово гуїгнгнм. Після страшенних зусиль мені нарешті вдалося проіржати його досить чітко, і коні вдоволено закивали своїми благородними мордами.
Вони трохи потопталися, а потім розійшлися, так само церемонно постукавши передніми копитами. Сірий у яблуках зробив мені знак, наказавши йти поперед нього по дорозі. Я, зітхнувши, підкорився, цілком поклавшися на непередбачувану долю. Коли я сповільнював кроки або зупинявся, кінь починав іржати: «Ггуун, ггуун!» Я здогадався, що він квапить мене, і знаками пояснив, що втомився. Він чудово мене зрозумів, і далі ми йшли з перервами для нетривалого відпочинку.
Розділ 2
Здолавши три милі, ми наблизилися до довгої будівлі під солом’яною стріхою. Стіни її було зроблено з вбитих у землю товстих кілків, переплетених прутами у вигляді ґратки. Я підбадьорився й почав шукати по кишенях свої дрібнички, сподіваючись, що господарі цього скромного житла зустрінуть мене більш привітно. Одначе ніхто не вийшов нам назустріч, і кінь підштовхнув мене у спину, запрошуючи ввійти.
Я потрапив у просторе приміщення з гладенькою глиняною підлогою; вздовж однієї зі стін на всю довжину тяглись ясла з сіном. Усередині були троє лошачків і три кобилиці; мене вразило те, що всі вони сиділи – зовсім як люди, пережовуючи при цьому сіно. Та остаточно мені відібрало мову, коли я побачив, що решта коней зайняті звичайними господарськими справами. «Оце так, – знову сказав я собі, – який же, мабуть, мудрий народ заселяє цю землю, якщо він зумів так видресирувати свійських тварин!» Сірий кінь владно заіржав за моєю спиною, ніби даючи зрозуміти всім присутнім, що кривдити мене не слід. Інші коні відразу ж покірно відгукнулися.