Мене нарешті помітили і звеліли підійти до, так би мовити, бенкетного столу, потім господар будинку почав бесіду зі своїм гостем, часто киваючи в мій бік. Слово «єху», як примара, знову висіло в повітрі. Мені так набридло бути предметом обговорення, що з нудьги я почав ритися у своїх бездонних кишенях. Намацавши там рукавички, я натягнув їх на руки. Ця проста дія вразила сірого коня. Він знаками поцікавився, що сталося з моїми передніми копитами, і звелів надати їм колишнього вигляду. Я неохоче підкорився. Утім, моя поведінка, як мені здалося, привернула до мене коней. Вони почали вимагати від мене вимовити слова, які я встиг засвоїти, а господар розважався тим, що називав усе, що було на обідньому столі, змушуючи мене повторювати. Це виявилося нескладно, оскільки ще замолоду я вирізнявся здібністю швидко засвоювати незнайомі мови.
Коли обід добіг кінця, мій хазяїн, занепокоєний тим, що я, як і раніше, голодний, відвів мене вбік і знову вказав на овес. Я заперечно похитав головою, але відразу ж зметикував, що з вівса нескладно приготувати коржі. Овес кінською мовою звучить як глунг. Я кілька разів повторив це слово і кивнув у бік білої кобили-служниці, просячи принести мені побільше цього злаку. Отримавши дерев’яне блюдо з вівсом, я так-сяк обсмажив зерна на вогні й заходився їх розтирати, поки не осипалось усе лушпиння. Потім я провіяв овес і розтер його між двома каменями в борошно, замісив тісто, спік коржі та з’їв на очах украй здивованого хазяїна, запиваючи підігрітим молоком. Спочатку ця страва здалася мені несмачною, але з часом я звик до неї та навчився обходитися без солі. Забігаючи наперед, зауважу, що ця нехитра їжа була набагато здоровішою за ту, до якої я звик. Окрім того, я навчився ловити кроликів і птахів, іноді збирав духмяні трави, додаючи їх у коржі як приправу, зрідка збивав для себе олію, робив сир і пив молочну сироватку.
Увечері кінь-хазяїн наказав виділити для мене приміщення в шести ярдах від будинку та окремо від сарая єху. Це виявився невеликий старий хлів, де колись тримали тільки корів. Там було чисто, сухо й тепло. Я знайшов усередині солому, приготував ліжко і, знесилений після того, що мені довелося пережити в перший день після вигнання з власного корабля, міцно заснув.
Розділ 3
Відтоді моїм головним заняттям було вивчення кінської мови.
Усі в будинку, починаючи з хазяїна і закінчуючи слугами, старанно мені в цьому допомагали. Їм здавалося дивом, що така дика тварина, як я, виявляє ознаки розуму. Цей парадокс мене вже анітрохи не бентежив…
Уроки відбувалися таким чином. Я тицяв пальцем у той чи той предмет, записував по літерах його назву в свій зошит і потім заучував. Щоб вимова моя стала правильною, я просив усіх, хто потрапляв мені на очі, кілька разів повторити потрібне слово. Особливо мені допомагав гнідий лошак-слуга.
Гуїгнгнми вимовляють слова гугняво і гортанно. Їхня мова найбільше нагадує верхньоголландську говірку, але на слух набагато м’якша й виразніша. Імператор Карл V якось зауважив: «Якби мені захотілося побесідувати зі своїм конем, я б використав голландську мову».
Мій хазяїн палав нетерпінням нарешті дізнатися мою історію. І хоча цей благородний гуїгнгнм, як і раніше, вважав, що я єху, все ж гадав, що душа в мене кінська, тому що охайність, кмітливість і ввічливість, які він у мені помітив, властиві лише його одноплеменцям. Він щодня по кілька годин навчав мене своєї досить непростої мови та сподівався, що незабаром його цікавість буде задоволено. Я ж робив безперечні успіхи. Якось я показав йому свій словничок, пояснивши сенс і мету моїх записів, і мій хазяїн невимовно здивувався, оскільки гуїгнгнми не мають ані найменшого уявлення про писемність, книжки й літературу.
За десять тижнів я вже розумів більшість запитань мого співбесідника, а за три місяці міг вільно відповідати на них. Перш за все господар поцікавився, звідки я взявся і де навчився так добре наслідувати єху, які переважно піддаються навчанню гірше за інших тварин. Усе це сірий кінь вимовив цілком серйозно.