Я відповів, що приплив морем у порожній дерев’яній посудині здалеку – із тих країв, де мешкає безліч людей, схожих зовні на мене. Мої супутники висадили мене на незнайомий берег та залишили самого. Я пішов по дорозі, побачив невідомих диких тварин, а потім зустрівся з кіньми. Слова «корабель», «континент», «король», «держава» в конячій мові відсутні, як і багато інших понять, таких, наприклад, як «брехня» й «обман». А про те, щоб пояснити коню значення слова «пірат», я вже й не кажу.
Господар будинку, подумавши над моєю відповіддю, зверхньо зауважив, що я, мабуть, помиляюсь або «розповідаю про те, чого ніколи не було». Він вважав неможливим існування якихось інших країн, де купка твариноподібних дикунів могла б спустити на воду дерев’яну посудину й вирушити на ній куди заманеться. Адже ніхто з гуїгнгнмів не в змозі побудувати таке судно і тим паче довірити керування ним якимсь єху. Я забув сказати, що слово «гуїгнгнм» означає «досконалість природи» – саме так називає себе кінський народ, який живе на цих теренах.
Невдовзі поширилися чутки, що в будинку сірого коня з’явився незвичайний єху, котрий вивчив кінську мову та своєю поведінкою демонструє зачатки розуму. Глянути на таке диво потяглися гості. Шляхетні огирі, цікаві кобили і вчені коні діставали велике задоволення від того, що розмовляли зі мною; за такої практики я менше ніж за півроку вже вільно розмовляв місцевою мовою. Всі гості ледь могли повірити, що я справжній єху. Їх збивала з пантелику моя світла шкіра, голос і те, чим я харчувався, та понад усе – мій одяг. Я намагався нікого не розчаровувати, адже, побачивши мене без одягу, наївні мудреці визнали б протилежне, – а мені цього зовсім не хотілося. Одначе недовго мені вдавалося зберігати свою таємницю.
Зазвичай я знімав верхній одяг, коли всі в будинку вже спали, і зрання вбирався в сорочку, сюртук і панталони. Та от якось на світанку хазяїн послав за мною свого слугу. Гнідий лошак убіг до мене в корівник і злякано зупинився – сюртук, яким я вкривався, сповз із моїх голих плечей, а сам я ще не прокинувся. Розгубившись, бідний кінь кинувся до хазяїна і про все йому доповів. Коли ми зустрілися з сірим конем, він поставив мені чудове запитання: чому під час сну я зовсім не такий, яким буваю звичайно? Тут я вирішив, що нам конче слід якось порозумітися, тим більше що мій одяг незабаром перетвориться на лахміття, а взуття зовсім стопчеться. Я твердо заявив коню, що одяг у моїй країні шиють для того, щоб людина мала пристойний вигляд і могла з його допомогою захистити своє тіло від холоду та спеки. Кінь попросив мене роздягтися, і я це негайно зробив.
Хазяїн спостерігав за моїми діями з великою цікавістю. Він розглядав кожен предмет туалету, а коли я, посинівши від холоду, знову нетерпляче одягнувся, кінь заявив, що в нього більше немає сумнівів у тому, що я справжнісінький єху, тільки особливої породи – без пазурів, шерсті та з іншим кольором шкіри. Я відповів йому, що ці його висновки мені вкрай неприємні, і переконливо попросив тримати нашу розмову в таємниці. Він великодушно пообіцяв – і на цьому ми розсталися.
Не треба описувати докладно мої успіхи у вивченні складної мови гуїгнгнмів. Нарешті настав час, коли я міг розповісти господареві про свої негаразди. Головні труднощі полягали в тому, щоб пояснити йому, з якої причини мене висадили на берег. Я докладно описав сірому коню корабель, за допомогою носовичка показав, що таке вітрило і як воно рухає судно. Розтлумачив, у чому різниця між порядною людиною та злодієм. При цьому гуїгнгнма найбільше здивував той факт, що з п’ятдесяти членів екіпажу лишень одного можна було назвати пристойною людиною, а решта виявилися мерзотниками, і що проста сварка призвела до таких жорстоких наслідків. Поміркувавши, він раптом запитав, як могло статися, що гуїгнгнми моєї землі дозволили керувати таким складним і дорогим судном диким істотам. Я попросив хазяїна не ображатися на те, що я зараз скажу, і пояснив: корабель був побудований такими самими розумними істотами, як я. Інших там, де я живу, немає, і всі вони панують над свійськими тваринами, зосібна й над кіньми. «Мене невимовно вразило, – додав я, – все, що я тут побачив, і особливо розумна поведінка, тактовність і благородство гуїгнгнмів. Щодо єху, то, попри зовнішню схожість із людьми, я теж вважаю їх за тварин, хоча причину такого глибокого здичіння та виродження збагнути не можу».
«Ваш народ, – вів я далі, – викликає в мені почуття поваги й захвату. Якщо я коли-небудь повернуся на батьківщину та зможу розповісти про побачене, мені ніхто не повірить, усі визнають це вигадкою. Ви не маєте на мене ображатися, сер, одначе моїм співвітчизникам ніколи й на думку б не спало, щоб, вибачте, коні були десь панами, а істоти, подібні до людей, – ницою худобою та їхніми рабами».