Ласкаво, кількома словами відповівши мені, господар дав мені два місяці на збудування човна і звелів гнідому огиреві, моєму приятелеві-челядникові (на такій відстані я насмілююсь називати його так) виконувати мої розпорядження, бо я сказав господареві, що мені досить буде його допомоги і що я знаю його прихильність до мене.
Разом із гнідим я насамперед подався до берега, туди, де колись змусили мене висадитися мої повсталі матроси. Я зійшов на горбок і, роздивившись навкруги, побачив у морі, у північно-східному напрямі, щось, схоже на острівець. Видобувши підзорну трубу, я виразно вгледів його, ліг за п’ять, за моїми розрахунками. Гнідому огиреві він здався лише блакитною хмаркою, бо не маючи ніякого уявлення про інші, крім своєї власної, країни, він не міг відрізнити в морі далеку річ так добре, як ми, що маємо багато справ із цією стихією.
Відкривши острів, я не дивився більше, бо вирішив, що він буде першим етапом у моїм засланні, і всіляко покладався далі на талан. Повернувшись додому і порадившися з огирем, я подався з ним до гайка, де я — моїм ножем, а він — гострим кременем, насадженим на дерев’яний держак, понарізували дубового гілля завтовшки із звичайну палицю, тільки трішки довшого. Не втомлюючи читача докладним описом нашої праці, скажу тільки, що з допомогою огиря, який виконував найтяжчу частину роботи, я за шість тижнів скінчив човен на зразок індійської піроги, тільки набагато більший, і обтяг його шкурами єгу, зшитими конопляними нитками мого власного виробу. На паруси пішли також шкури цих тварин, тільки молодших, бо у старих вони занадто цупкі та товсті. Я зробив чотири весла, наготував про запас вареного м’яса кролів та свійських птахів і поклав у човен дві посудини — одну з молоком, а другу — з водою.
Човна я випробував на великому ставку біля будинку мого господаря, потім виправив те, що було в нім не гаразд, і замазав усі шпарки лоєм єгу так, що він витримав би тепер і мене, і мій вантаж. Зробивши все це якомога краще, я на возі, запряженім єгу, під доглядом гнідого огиря та іншого слуги, обережно відвіз човен на берег моря.
Коли все було готове і настав день мого від’їзду, я з очима, повними сліз, і з серцем, що розривалося від жалю, простився з моїм господарем, його дружиною і всією родиною. Але його милість, почасти з цікавості, почасти з приязні до мене (коли я можу сказати це без чванливості), захотів подивитись, як я сідатиму в пірогу, і пішов на берег у супроводі багатьох своїх приятелів. Перечекавши з півгодини, поки скінчиться приплив, і побачивши, що вітер дме якраз на острів, куди я збирався попрямувати, я вдруге попрощався з моїм господарем, простягшися перед ним на землі і поцілувавши йому копито, яке він ласкаво і обережно підніс до моїх губ. Я знаю, як дорікали мені за згадування цих подробиць. Адже моїм наклепникам здається неймовірним, аби така славетна особа зробила стільки честі такій нижчій істоті, як я. Не забув я й того, як деякі мандрівники люблять чванитися незвичайними вчиненими їм милостями. Але якби ці критики були краще обізнані з благородною та доброзичливою вдачею гуїгнгнмів, то вони швидко змінили б свою думку.
Попрощавшися шанобливо з рештою гуїгнгнмів із компанії його милості, я сів у пірогу й відіпхнув її від берега.
Розділ XI
Я розпочав цю відчайдушну подорож 15 лютого 1714—1715 року, о дев’ятій годині ранку. Вітер був ходовий. Спершу я тільки веслував, але невдовзі, не бажаючи втомлюватись і боячись, аби не стишився вітер, наважився розпустити свій маленький парус і так, з допомогою відпливу, робив, гадаю, ліги півтори за годину. Мій господар із приятелями стояли на березі, доки я майже зовсім зник їм з очей, і до мене часто долинав голос гнідого огиря (який завжди любив мене), що гукав: «гнуй іла нига маяг єгу!» (бережи себе, любий єгу!).