Триста кухарів працювали в невеличких зручних бараках, збудованих біля мого будинку, де вони жили зі своїми родинами, готуючи по дві страви до сніданку, обіду та вечері. Я брав у жменю двадцять лакеїв і ставив їх на стіл; сотня їх прислуговувала внизу, на підлозі: одні — підносячи тарелі з їжею, інші — підкочуючи бочки з вином та різними напоями. Ті, що були нагорі, на мою вимогу, піднімали їх дотепним способом за допомогою валу з вірьовкою, як в Європі ми витягаємо відро з криниці. Тарілки їжі і кухля напоїв вистачало мені на один ковток, їхня баранина поступається нашій. Яловичина зате — просто чудова. Іноді мене частували окостом такого розміру, що я тричі одкушував од нього; тільки це траплялося рідко. Прислужники були страшенно здивовані, побачивши, як я їв його разом із кістками, як їдять у нас ніжку жайворонка. Я за одним разом ковтав цілу гуску чи індика і, мушу зізнатися, вони були куди смачніші за наших. Дрібної ж птиці я брав штук по двадцять, а то й по тридцять на кінець ножа.
Одного дня його величність, повідомлений про мій побут, висловив бажання пообідати в мене разом зі своєю дружиною та молодими принцами й принцесами крові. Коли вони з’явились, я розмістив їх у парадних кріслах із почтом по обох боках стола, якраз навпроти себе. Був з ними і Флімнеп, лорд скарбниці, із білим жезлом в руці. Я спостеріг, що він раз у раз скоса поглядав на мене, але їв більше ніж звичайно на честь любої моєї батьківщини і на подив двору. Я маю деякі підстави гадати, що цей обід дав Флімнепові привід обмовити мене перед його величністю, бо хоч він зовні поводився зі мною більш по-приятельському, ніж дозволяє його похмура вдача, але завжди був моїм потаєнним ворогом. Флімнеп змалював імператорові скрутне становище скарбниці; указав на великі відсотки, за які мусив брати позику; на падіння на дев’ять відсотків проти паритету курсу кредитних білетів; на те, що я коштував уже його величності понад півтора мільйона спрагів (найбільша в ліліпутів золота монета з лелітку завбільшки) і, нарешті, сказав, що порадив би імператорові позбутися мене при першій же нагоді.
Тут я мушу реабілітувати одну премилу леді, яка безневинно постраждала через мене. Лордові скарбниці спало на думку приревнувати до мене свою дружину, бо якісь злі язики повідомили його, ніби її ясновельможність закохалась у мою особу, і при дворі один час ширилася скандальна поголоска, ніби вона таємно приїздила якось до мене. Я урочисто заявляю, що все це — найпідліша брехня, побудована лише на тім, що її ясновельможність обдарувала мене невинними знаками прихильності та приязні. Я зізнаюсь, що вона часто під’їздила до мого будинку, але ніколи не ховалась із цим, і в кареті її завжди бувало ще троє — здебільшого її сестра, донька та подруга, але так само відвідували мене й інші придворні дами. Прошу слуг моїх сказати, чи бачив хто з них коли-небудь біля моїх дверей карету, не знаючи, хто в ній сидить. У таких випадках, коли слуга повідомляв мене про гостей, я зазвичай тієї ж миті підходив до дверей і, привітавши їх, обережно брав у руки карету з двома кіньми (бо коли їх бувало шестеро, форейтор завжди випрягав чотирьох) і ставив її на стіл, навколо якого я зробив переносний бар’єр із п’яти футів заввишки, щоб запобігти нещасним випадкам. Часто на столі в мене було відразу по чотири карети з кіньми, повні товариства. Я сидів тоді в кріслі, нахиливши до них голову, і, поки був зайнятий отак одною, фурмани повільно об’їжджали навколо мого столу з іншими. У таких розмовах я провів багато дуже приємних пообідніх годин. Але ні лордові скарбниці, ні двом його інформаторам — Кластрілеві та Дранло (я називаю їх тут, а вони хай собі роблять що хочуть) — не пощастить довести, що будь-яка особа приїздила до мене інкогніто, крім державного секретаря Релдреселя, відрядженого до мене спеціальним наказом його величності, як я оповідав раніше. Я не затримувався б так довго на деталях, якби тут не йшлося про репутацію знатної дами, не кажучи вже й про мою власну, дарма що я мав тоді титул нардака, якого не мав і сам лорд скарбниці. Всі ж знають, що він тільки гламглам, тобто має титул на один ступінь нижчий, ніж я, як маркіз в Англії нижчий проти герцога. Я згоден, проте, визнати, що його посада дає більше прав, ніж моя.