Выбрать главу

Не втомлюватиму читача подробицями нашої, загалом щасливої, подорожі. Ми прибули в Дувр 13 квітня 1702 року. Я мав на судні єдину неприємність — пацюки затягли одну з моїх овечок, і я знайшов коло їхньої нірки тільки обгризені кістки. Решта худоби доїхала благополучно і, пущена на пашу в Грінвічі, чудово відгодувалася на смачній травиці тамтешніх луків, хоч я й побоювався шкідливих наслідків. Я не міг би зберегти їх під час такого довгого переїзду, якби капітан не давав мені іноді найкращих своїх сухарів, які я товк на пил і, змішуючи з водою, завжди годував ними мою худобу. За недовгий час мого перебування в Англії я заробив чималі гроші, показуючи її різним поважним особам та просто цікавим, а перед другою моєю подорожжю продав за шістсот фунтів. Повернувшися з останньої подорожі, я побачив, що худоба дуже розплодилася, особливо вівці, і, сподіваюся, їхня тонка вовна буде дуже корисною нашій вовнопрядильній промисловості.

Із дружиною та дітьми я прожив тільки два місяці, бо невситима жадоба бачити чужі країни штовхала мене на нові пригоди. Залишивши дружині тисячу п’ятсот фунтів готівкою та влаштувавши її в гарному будинку в Редріфі, решту грошей я взяв із собою, обернувши їх частково на крам і сподіваючись збільшити свої статки. Старший мій дядько Джон залишив мені маєток біля Епінга, який давав близько тридцяти фунтів щорічно; тримав я в довготерміновій оренді ферму «Чорний бугай» у Фетер-Лейні, яка давала стільки ж. Отже я не боявся, що родину мою змушена буде підтримувати парафія. Син мій Джоні, названий так на честь свого дядька, навчався в початковій школі і був слухняним хлопчиком. Моя донька Мері (вона тепер одружена й має дітей) училася тоді шити. Я попрощався з дружиною, сином та донькою, не без сліз з обох сторін, і сів на торговельний корабель «Едвенчюр», місткістю в триста тонн, який під командою капітана Джона Ніколеса йшов із Ліверпуля до Серата.

Та описові цієї подорожі треба присвятити окрему частину моїх спогадів.

ВІНБУСОВІ ФЛЕСТРІНОВІ, ЧОЛОВІКОВІ-ГОРІ

Ода

Тітті Тіта, есквайра поета-лауреата його величності імператора Ліліпуті ї

(Англійський переклад)

Подивлюсь — І гублюсь: Чи ж очам, Даним нам, Обійнять Твою стать? Я б хотів, Щоб мій спів Вихваляв — Прославляв І тебе, І разом з тим мене. Ввесь твій жар — Музи дар. Бард старий Говорив Про твою Міць страшну, Як казав, Що тримав Довгий час Дід Атлас На плечах Склепіння в небесах. Щоб дійти До мети, Суне він — Наш Флестрін — Через діл, Через бір. Як іде — Все гуде; Пасма ж гір, Наче звір, Стугонять І до шпилів тремтять. А війська, — Копняка Щоб, бува, їм не дав, — Ну тікать! Всі біжать Перед ним, Бо один Рух ноги — І полків Дужу рать Тоді вже не зібрать. Злива стріл Звідусіль Та дротків- Гостряків Хай летить! Не вразить їм його: Усього Лиш діткнуть, Ледь шпигнуть Й без пораз Одскочать геть ураз. Як дмухне — Розжене Всі хмарки Навкруги. Мовив щось — Всім здалось, Ніби грім Загримів. Як він їсть, З наших міст Крик бринить: Він нас поголодить. Стане пить — Задрижить Сам Нептун Буркотун. Щоб учуть Оди суть, Ти мене На плече Підсади; Я ж тоді Підведусь І неба доторкнусь.