Послухавшись свого друга, мій господар найближчого базарного дня повіз мене до сусіднього міста, взявши з собою й доньку, мою няньку, посадовивши її на подушку ззаду сідла. В ящику, закритому кругом, з одного боку були двері, щоб я міг виходити та входити, а зверху просвердлено кілька продухвин. Піклуючись про мене, дівчинка не забула покласти туди й вистьобану ковдру з ліжка своєї ляльки, щоб на ній я міг лежати. Дарма що ми їхали лише півгодини, переїзд страшенно втомив і виснажив мене, бо з кожним кроком кінь робив не менше сорока футів, а ступаючи, розхитувався, наче корабель, що у велику бурю то підводиться, то падає вниз, тільки куди частіше. Проїхали ми відстань хіба трохи більшу, ніж від Сент-Олбена до Лондона. Мій господар став у корчмі, де й завжди спинявся, і, порадившися з корчмарем та закінчивши потрібні приготування, послав гралтрада, або покликача, сповістити цілому місту, що в «Зеленому Орлі» показуватимуть чудову тварину, на зріст таку, як сплекнак, будовою тіла надзвичайно подібну до людини, що вміє вимовляти різні слова і робить різні потішні штуки.
Мене поставили на стіл у найбільшій кімнаті корчми, де було близько трьохсот квадратних футів. Неподалік на ослоні стала моя маленька нянька, щоб командувати та охороняти мене. Щоб не було натовпу, мій хазяїн пускав у залу заразом не більше як тридцять осіб. Виконуючи накази дівчинки, я походжав по столу; відповідав, якомога голосніше на її запитання в обсязі відомого їй мого знання мови; часто вклонявся до глядачів, то вітаючи їх, то запрошуючи ласкаво відвідати мене, то вимовляючи кілька інших вивчених мною фраз. Я брав наперсток, що його, замість келиха, наповнювала вином Гламделкліч, і пив до них; видобував свій кортик і розмахував ним, як фехтувальні майстри в Англії. Моя нянька дала мені уламок соломинки, і я робив із ним вправи, як зі списом, чого навчився ще замолоду. Того ж таки дня мене показали дванадцяти партіям глядачів, і перед кожною з них я мусив повторювати всі ці дурниці, аж доки знесилів зовсім і майже помирав від утоми. Ті, хто бачили вже виставу, нарозповідали таких чудес, що люди плавом пливли до корчми й мало не висаджували дверей, аби ввійти до зали. Зі своїх власних інтересів господар не дозволяв нікому лапати мене, і задля більшої безпеки лави круг столу були поставлені так, аби глядачі не могли його досягти. А втім, якийсь школяр, добре націлившися, мало не влучив у мене горіхом, він, безперечно, розтрощив би мою голову, якби горіх — із невеличкий гарбуз завбільшки — пролетів трішки ближче. Я мав удоволення бачити, як глядачі, налатавши молодому бешкетникові боки, витурили його з кімнати.
Після дванадцятого сеансу господар повідомив усіх, що демонструватиме мене найближчого базарного дня, а тим часом заходився майструвати мені зручніший екіпаж, бо перша моя подорож і безперервне восьмигодинне розважання публіки так утомили мене, що я ледве тримався на ногах і не міг вимовити й слова. Тільки за три дні я більш-менш очумався, але й удома не мав спокою через сусідів, що, прочувши про мій успіх, приїздили до мого господаря за сто миль, аби подивитись на мене. Було їх не менше як тридцятеро з жінками й дітьми (країна ж бо та дуже залюднена), і мій господар, показуючи мене, брав щоразу як за повну кімнату, нехай би присутньою була лише одна родина. Отже, хоч мене й не возили до міста, але я був невільний цілісінькі тижні, крім серед, що заступають у них суботу.
Зрозумівши, які великі бариші можу я принести йому, господар вирішив повезти мене до найголовніших міст королівства. Приготувавши все потрібне для далекої подорожі, влаштувавши свої хатні справи й попрощавшися з жінкою, він 17 серпня 1703 року, тобто місяців зо два по моїм прибутті, вирушив зі мною і з Гламделкліч до столиці, що лежала в самому центрі країни, тисячі за три миль від нашого дому. Гламделкліч і тепер їхала на подушках спереду сідла. Вона везла мене на колінах у ящику, прив’язаному до її попереку. Дівчинка вкрила його зсередини найтоншою тканиною, настелила на підлогу матраців, поставила туди ліжко своєї ляльки, поклала білизну; одне слово, постаралася обладнати все якомога краще. З нами був тільки хлопець-наймит, що віз за нами їхній багаж.