— Повертайся додому, хлопчику, — сказав я йому, а коли він не ворухнувся, лунко ляснув його по боці. — Давай, назад до Гендза. Розкажи їм усім, що я десь там помер.
Я намалював йому в уяві ясла, повні вівса, бо знав, що він дуже його любить.
— Ну ж бо, Вихоре. Рушай.
Він здивовано пирхнув до мене, але потім пішов. Раз зупинився, озирнувся, сподіваючись, що я піду за ним і його піймаю.
— Ну ж бо! — гукнув я йому й тупнув ногою.
Це його налякало, тож він рушив галопом, високо підіймаючи коліна, закидаючи голову назад. Добрий скакун, майже не втомився. Коли Вихор повернеться до стаєнь без вершника, може, повірять, що я мертвий. Може, згають більше часу, шукаючи тіло замість ганятися за мною. Це було найкраще, що я міг зробити, аби ввести їх в оману, і вже напевно краще, ніж їзда верхи на особистому коні короля, всім напоказ. Тупіт копит Вихора стихав. Я міркував, чи сяду колись верхи на таку чудову тварину, не кажучи вже про те, щоб мати власного коня. Це не здавалося мені ймовірним.
Йди до мене.
Наказ далі лунав у моїй голові.
— Йду, йду, — пробурмотів я сам собі. — Спершу щось уполюю і трохи посплю. Але йду.
Я зійшов із дороги й подався вгору струмком, у густіші хащі. Переді мною довга та втомлива дорога, а в мене мало що є, крім вбрання на тілі.
Розділ 10. Ярмарок рядіння
У Державах Чалседу рабство є традиційним і становить підвалину значної частки їхньої економіки. Місцева влада запевняє, що більшість рабів — це військовополонені. Та невільники, яким вдалося втекти до Шести герцогств, переважно розповідають про піратські наїзди на їхні рідні землі. Офіційно Чалсед заперечує саму можливість таких наїздів, але водночас він заперечує й те, що дивиться крізь пальці на піратів, які базуються на Торгових островах. Ці два явища тісно взаємопов’язані.
У Шести герцогствах рабство ніколи не було загальноприйнятим. Причиною багатьох давніх прикордонних конфліктів між Шокзом і Державами Чалседу є радше питання рабства, ніж суперечки щодо пролягання кордонів. Мешканці Шокзу ніколи не могли змиритися з тим, що солдати, які зазнали поранень чи потрапили в полон, до кінця життя зостануться рабами. Якщо Шокз програвав якусь битву, то майже негайним наслідком цього був шалений наступ на Держави Чалседу, аби визволити тих, кого втрачено в першій битві. Таким чином Шокз відвоював значні території, які первісно належали Державам Чалседу. Мир між цими двома регіонами завжди був нестійким. Чалсед постійно нарікає, що мешканці Шокзу не лише дають притулок збіглим невільникам, а й підмовляють інших до втечі. Жоден монарх Шести герцогств не заперечував правдивості цього.
Тепер головною моєю метою було дістатися Веріті, десь за межами Гірського королівства. Щоб це зробити, я мусив спершу перетнути все Ферроу. А це нелегке завдання. Область обабіч Синьої ріки доволі приємна, але що далі від неї від’їжджаєш, то пустельнішим стає краєвид. Орні землі призначені для великих полів льону та конопель, проте за ними тягнуться розлогі незаселені обшири. Хоча внутрішня територія герцогства Ферроу не є пустелею, та все-таки це рівнинний сухий край, а використовують його лише кочові племена, які переганяють тут череди, шукаючи паші. Коли ж минає «зелена пора» року, навіть вони йдуть звідси, осідаючи в тимчасових поселеннях над річками чи поблизу водопоїв. За дні, що настали після моєї втечі з Трейдфорда, я не раз замислювався, навіщо король Вейлдер Владний узагалі завдав собі клопоту підпорядкувати Ферроу, не кажучи вже про те, щоб зробити його одним із Шести герцогств. Я знав, що мушу йти від Синьої ріки до Синього озера, дістатися на той бік цієї великої водойми, а тоді вздовж Холодної ріки дійти до передгір’я, за яким тяглося Гірське королівство. Та це не була подорож для самотнього чоловіка. А без Нічноокого я таким і був.
У глибині краю немає великих міст, лише розкидані де-не-де примітивні містечка коло джерел, заселені цілорічно. Переважно вони виживають завдяки торговим караванам, що проходять поблизу них. Ведеться торгівля, хоч не надто жвава, між мешканцями Синього озера та Синьої ріки, тим же торговим шляхом товари народу Гір потрапляють до покупців у Шести герцогствах. Я знав: треба якось причепитися до одного з таких караванів. Та те, що очевидне, далеко не завжди легке.