Не було й згадки про червоні кораблі, жодного слова про війну, що палала на узбережжі. Зненацька я зрозумів, наскільки цих людей обурює податок на війська для захисту узбережжя, якого вони ніколи й не бачили, на військові кораблі, що плавали океаном, якого вони не могли й уявити. Безплідні рівнини між Лендінгом та Синім озером — ось їхній океан, а ці погоничі — моряки, які ним подорожують. Шість герцогств за своєю природою не були цілістю, поділеною на шість частин, вони стали єдиним королівством лише тому, що сильна династія державців обгородила їх спільним кордоном і постановила, що відтепер вони одне ціле. Якби всі Прибережні герцогства впали, ставши жертвами червоних кораблів, для тутешніх людей це мало що означало б. Далі ганятимуть стада худоби й питимуть огидне вино, залишаться незмінними трава, ріка та закурені вулиці. Я не міг уникнути думки, яке право ми маємо змушувати цих людей платити за війну, що ведеться так далеко від їхньої домівки. Тілт і Ферроу було завойовано й додано до герцогств, вони не прийшли просити військового захисту чи торгового зиску. Це не означає, що вони не виграли, позбувшись дрібних внутріземських пастуших владарів та знайшовши кипучий ринок збуту для своєї яловичини, шкір і мотузок. Скільки вітрильного полотна, скільки мотків добрих конопляних мотузок вони продали, перш ніж стати частиною Шести герцогств? Та це здалося мені невеликим виправданням.
Ці думки мене змучили. Єдиною постійною темою їхніх розмов були скарги на торгове ембарго з Гірським королівством. Мене вже змагав сон, коли мої вуха нашорошилися на слова «Рябий чоловік». Я розплющив очі та трохи підвів голову.
Хтось згадав про нього як про традиційного віщуна катастрофи. Зі сміхом сказав, що всі вівці Генсіла його бачили і повиздихали у своїй загороді, перш ніж сердега встиг їх продати. Я насупився на думку про хворобу в настільки скупчених загородах. Але інший чоловік розреготався і сказав: як хтось побачить Рябого чоловіка, то це, з наказу короля Регала, віщує не невдачу, а, навпаки, найбільше благо, яке тільки може бути.
— Якби я побачив того старого злидня, не збілів би зі страху і не втік, а ухопив би і приволік до самого короля. Він обіцяв сто золотих кожному, хто доставив би йому Рябого чоловіка з Баку.
— П’ятдесят було, тільки п’ятдесят, а не сто, — глузливо перебив його Кріс. Вкотре відпив із пляшки. — Якась байка, сто золотих за сивого стариганя!
— Ні, сто за нього самого, а ще сто за вовколюда, що йде за ним слідом. Я чув, як це прокричали нині пополудні. Той вовколюд прокрався до королівської садиби у Трейдфорді та вбив кількох стражників звірячою магією. Горлянки порозривав, щоб крові напитися. Тепер, значить, полюють на нього. Вдягнений по-панськи, так вони казали, з перснем, ланцюжком на шиї і срібною підвіскою у вусі. У волоссі біле пасмо після давньої битви з нашим королем, на обличчі шрам, ніс зламаний у тому ж двобої. Так, а цього разу король ще й додав йому мечем гарний новий розтин на плечі.
Кілька слухачів аж загули від захоплення. Навіть я мусив віддати належне польоту Регалової фантазії. А проте знову зарився з головою у свій клунок, вдаючи, що сплю. Плітки тривали далі.
— Кажуть, що він родимий віттер і вміє перекидатися на вовка, як на нього засвітить місяць. Такі сплять удень, а вночі волочаться і роблять усяку шкоду, отак воно. Кажуть, це прокляття, а наслала його на короля чужинська королева, як він прогнав її геть, бо вона хотіла вкрасти корону. А про Рябого чоловіка кажуть, що він — напівдух, вичаруваний з тіла короля Шрюда її гірською магією, і він блукає дорогами та вулицями по всіх Шести герцогствах. Де не з’явиться, туди приносить хвороби, а з лиця викапаний старий король.
— Бридня і дурня, — з огидою озвався Кріс. Знову відпив. Та частині інших сподобалася ця шалена розповідь, і вони прихилилися ближче, шепотом просячи оповідача продовжувати.
— Що ж, я таке чув, — ображено промовив той. — Що Рябий чоловік напівдух Шрюда і не зазнає спокою, доки гірська королева, яка його отруїла, теж не ляже в могилу.
— А якщо цей Рябий чоловік Шрюдів дух, то чого ж король Регал обіцяє за нього сто золотих нагороди? — кисло спитав Кріс.
— Не дух, а напівдух. Украв частину душі короля, коли той помирав, і король Шрюд не знатиме спокою, доки Рябий чоловік не помре, щоб королівська душа знову з’єдналася. Дехто каже, — тут оповідач знизив голос, — що бастарда не вбито як слід, тож він і ходить далі як вовколюд. Вони з Рябим чоловіком прагнуть помститися королю Регалові, щоб знищити трон, якого бастард не зумів украсти. Він був у змові і мав стати королем при королеві Лисиці, коли б вони позбулися Шрюда.