Кріс був уже на ногах і трохи допомагав мені решту пополудня. А все-таки цей день здавався довшим і виснажливішим за інші. Не моя робота стала причиною цього: у ній не було нічого складного. Суть проблеми, — вирішив я, — в тому, що я знову почав думати. Дозволив, щоб моя туга за Моллі та нашою дитиною стягла мене вниз. Я перестав стерегтися, втратив страх. Тепер мені спало на думку, що як Регалова сторожа зуміє мене знайти, то вб’є. Тоді я ніколи не побачу ні Моллі, ні нашої доньки. Чогось це лякало мене більше, ніж смерть.
Під час вечері я сидів подалі від вогню, хоч було так холодно, що довелося загорнутися в плащ. Моє мовчання нікого не здивувало. Зате всі інші говорили куди більше, ніж зазвичай, а темою розмов був учорашній вечір у місті. Я довідався, що пиво було добрим, вино слабким, а місцевий менестрель трохи образився, що Старлінг відібрала у нього його постійних слухачів. Мешканці містечка приязно зустріли пісні Старлінг, і члени каравану вважали це особистою перемогою.
— Ти добре співала, навіть якщо не знаєш нічого, крім бакійських балад, — великодушно визнав навіть Кріс. Старлінг кивнула головою на цю сумнівну похвалу.
Як і щовечора, вона, попоївши, витягла арфу. Майстер Делл дав своїй трупі рідкісний вечір, вільний від постійних репетицій, з чого я здогадався, що він був задоволений усіма своїми акторами, крім Тассін. Того вечора Тассін навіть не глянула на мене, зате присусідилася до одного з членів караванної команди, усміхаючись на кожне його слівце. Я помітив, що рана на її обличчі була не більше ніж подряпиною, з синцем довкола. Добре загоїться.
Кріс перейняв нічну опіку над отарою. Я простягся на плащі там, куди не сягало світло вогнища, і збирався відразу ж придрімати. Сподівався, що й інші невдовзі вкладуться. Шум їхньої розмови заколисував мене, так само як ліниве пробігання пальців Старлінг по струнах арфи. Поступово це пробігання перейшло в ритмічні акорди, голос її здійнявся.
Я погойдувався на краю сну, коли мене розбудили слова «Вежа на острові Оленячого Рогу». Мої очі самі розплющилися, коли я збагнув, що Старлінг співає про битву, яка відбулася там торішнього літа, першу справжню сутичку «Раріска» з піратами червоних кораблів. Я пам’ятав про цю битву і надто багато, і надто мало. Як не раз зауважував Веріті, попри всі заняття у вправлянні зброєю з Год, я мав схильність перетворювати будь-яке змагання на бійку. Тож у цій битві я вхопив сокиру й махав нею з шалом, якого ніколи від себе не сподівався. Пізніше мені казали, наче я вбив ватажка піратів, яких ми загнали в кут. Я так і не довідався, правда це чи ні.
У пісні Старлінг це саме так і було. Серце мені ледь не зупинилося, коли я почув, як вона співає про «Чівелрі сина з вогнем у очах, кров королівська, хоч не ім’я». Далі в пісні йшлося про десяток неймовірно прикрашених ударів, яких я завдав, та воїнів, яких повалив. Я почувався дуже приниженим, почувши, що ці вчинки оспівують як шляхетні, замалим не легендарні. Я знав багатьох воїнів, що мріяли, аби про їхні подвиги співано пісні. Але для мене це було неприємним переживанням. Не пам’ятаю, щоб на головищі моєї сокири полум’ям зблискувало сонце та щоб сам я бився так само відважно, як олень на моєму гербі. Пам’ятав натомість невідчепний сморід крові та як я топтався по нутрощах чоловіка, що ще корчився від болю та стогнав. Тієї ночі всього елю у Баккіпі не вистачило, щоб запевнити мені хоч якийсь спокій.
Коли пісня добігла кінця, один із караванної команди пирхнув:
— Цього ти не посміла заспівати в таверні, ге, Старлінг?
Менестрелька запротестувала сміхом:
— Якось не маю певності, чи вона сподобалася б тамтешнім. Пісні про бастарда Чівелрі не настільки там популярні, щоб я заробила за них бодай гріш.
— Це дивна пісня, — зауважив Делл. — Ось король обіцяє золото за його голову, а стражники кажуть усім берегтися, бо бастард має Віт і використав його, щоб обманути смерть. А у твоїй пісні він наче герой.
— Що ж, це бакійська пісня, а там про нього були доброї думки, принаймні якийсь час, — пояснила Старлінг.
— Та закладуся, що вже ні. Хіба що кожен має добру думку про сто золотих, які дістав би, коли б міг здати його королівській сторожі, — сказав один із караванної команди.
— Так-то так, — легко погодилася Старлінг. — Хоча дехто з бакійців і досі каже, що нам розповіли не всю його історію, а бастард не був таким чорнодушним, як його тепер малюють.
— Ніяк цього не розумію. Я думала, що його стратили за те, що він Вітом убив короля Шрюда, — поскаржилася Мадж.