— Я сумніваюся, щоб вона взагалі була при надії. Просить не одружитися з нею, а дати грошей на зілля, яке дасть їй змогу позбутися дитини. Гадаю, синок Мадж міг щось трохи їй дати. Ні. Не думаю, що вона прагне заміж, хоче тільки невеликого заробітку. То й шукає способу, що дав би їй можливість і трохи попустувати, і чоловіка, який заплатив би їй за це. — Вона трохи підвелася, відштовхнула камінь, який їй заважав. — То що ж. Якщо ти не зістругав їй дитину, то що ж тоді зробив?
— Я ж тобі казав. Нічого.
— Ах. Тепер зрозуміло, чого вона розповідає про тебе всіляку бридоту. Та це лише відучора, тож, думаю, ти «нічого не зробив» їй того вечора, коли ми всі решта пішли до міста.
— Старлінг, — з пересторогою почав я, а вона заспокійливо здійняла руку.
— Не скажу ні слова про те, чого ти з нею не зробив. Ні словечка. Зрештою, я не про це прийшла поговорити.
Менестрелька помовчала, а коли я нічого не спитав, зробила це сама.
— Що ти плануєш робити, коли ми дістанемося Синього озера?
Я глянув на неї.
— Заберу свою платню. Вип’ю пива, добре попоїм. Скупаюся в гарячій ванні й висплюсь у чистій постелі, хоч одну ніч. А що? Ти що плануєш?
— Думаю, я могла б піти в Гори. — Скоса зиркнула на мене.
— Шукати там щось, що варто оспівати? — Я намагався, щоб це питання прозвучало невимушено.
— Пісні радше пов’язані з людиною, а не з місцем, — натякнула вона. — Я подумала, що ти теж можеш вибратися в Гори. Ми могли б подорожувати разом.
— Ти й далі маєш ту ідіотську ідею, наче я бастард? — спокійно заперечив я.
Вона посміхнулася.
— Бастард. Віттер. Так.
— Ти помиляєшся, — твердо промовив я. — Та навіть якби й мала рацію, то навіщо тобі йти за ним у Гори? Я б на твоєму місці спробував здобути більший зиск, продавши його королівській сторожі. Хто мусить складати пісні, маючи сто золотих?
Старлінг невдоволено мугикнула.
— Певна, що в тебе більший досвід спілкування з королівською сторожею, ніж маю його я. Та навіть у мене його досить, аби знати: менестреля, що намагатиметься отримати цю винагороду, за кілька днів, ймовірно, знайдуть у річці. А деякі стражники зненацька дуже розбагатіють. Ні. Я тобі казала. Не шукаю золота, бастарде. Шукаю пісні.
— Не називай мене так! — гостро перестеріг я її.
Вона знизала плечима й відвернулася. За мить здригнулася, наче я її штовхнув, тоді повернулася до мене з усмішкою від вуха до вуха.
— Ах. Думаю, я вже це розгадала. Ось як Тассін на тебе тиснула, правда? Вимагала грошей за мовчання.
Я не відповів.
— Ти мудро вчинив, відмовивши. Дай їй трохи, а вона відразу ж вирішить, що має рацію. Якби справді вірила, наче ти бастард, тримала б цю таємницю при собі, щоб продати її королівській сторожі. Вона ж не має жодного досвіду спілкування з ними, тож вірить, що справді може здобути те золото. — Старлінг встала, неквапом потяглася. — Добре. Повернуся в постіль, доки можу. Та пам’ятай про мою пропозицію. Сумніваюся, чи знайдеш кращу.
Вона театрально загорнулася в плащ, тоді вклонилася мені, мовби я був королем. Я дивився, як вона віддаляється від мене, спускаючись схилом униз. Навіть при місячному світлі ступала впевнено, як коза. На мить нагадала мені Моллі.
Я міркував, чи не варто тишком-нишком вибратися з табору і самому йти до Синього озера. Вирішив, що, коли зроблю це, Тассін і Старлінг лише впевняться у своїх здогадах. Старлінг може спробувати податися слідом і знайти мене. Тассін майже напевно спробує знайти спосіб здобути винагороду. Я не хотів ні того, ні того. Краще не піддаватися, а тягтися далі як Том-вівчар.
Я звів очі до нічного неба. Воно здіймалося наді мною чистим холодним склепінням. Передсвітанкові години зробилися останнім часом неприємно прохолодними. Коли дістануся Гір, зима стане чимось більшим, ніж далекою загрозою. Якби я не згаяв раннього літа на вовче життя, вже був би в Горах. Та це тільки чергова думка, з якої жодного пожитку. Зорі цієї ночі були надзвичайно близькими і яскравими. З таким близьким небом світ здавався меншим. Зненацька я відчув, що як відкриюся і потягнуся до Веріті, то побачу: ось же він — рукою подати. Самотність так різко наросла в мені, що я відчув, як за мить вона з мене вирветься. Щоб дістатися Моллі та Барріча, досить заплющити очі. Я міг би піти до них, обміняти голод незнання на біль від неможливості торкнутися. Стіни Скіллу, які я так тісно змикав увесь час, відколи покинув Трейдфорд, тепер, здавалося, більше душили, ніж захищали. Я опустив голову на коліна і обхопив себе руками, захищаючись від холодної порожнечі ночі.