У кожному місті неодмінно є бідніші дільниці, а там — крамнички чи й візки, з яких продають те, що вже не годиться іншим. Я трохи поблукав Синім озером, тримаючись набережної, тут торгівля здавалася найжвавішою. Нарешті дістався вулиць, де більшість крамниць збудовано з цегли, випаленої з озерного мулу, навіть якщо й покрито їх ґонтом. Тут я знайшов змучених лудильників, що продавали полатані казанки, лахмітників із візками добряче поношеного одягу й крамниці, де можна було купити розпарований посуд та інші дешеві речі.
Я заздалегідь знав, що мій клунок поважчає, та тут уже нічим не зарадиш. Одною з перших речей, які я купив, був виплетений з озерного очерету міцний дорожній кошик з лямками, щоб носити його на плечах. Я вкинув туди свого дотеперішнього клунка. Коли день добіг кінця, додав ще й підбиті штани, стьобану куртку, як носять горяни, і пару вільних чобіт, більше схожих на м’які шкіряні шкарпетки. Ці чоботи мали шкіряні паски, що зав’язувалися довкола литок. Ще я купив кілька вовняних панчіх, з різних пар та різних кольорів, зате справді товстих. Носитиму їх під чобітьми. На іншому візку знайшов зручну вовняну шапку та шарф. Купив ще пару рукавиць, завеликих для мене. Видно, якась горянка виплела їх для свого чоловіка, за його міркою.
У маленькій ятці з зіллям мені вдалося знайти ельфійську кору, тож я трохи запасся нею. На ринку поблизу купив смужки в’яленої риби, сушені яблука та плескаті й дуже тверді перепічки, — продавець запевнив мене, що вони добре зберігаються, хоч як далеко мені доведеться подорожувати.
Тоді я спробував умовитися про переправу на баржі через Синє озеро. З цією метою пішов на площу рядіння над самим озером, сподіваючись, що мені вдасться знайти роботу на якійсь баржі, а заодно переправитися. Та я швидко довідався, що нікого не наймають.
— Бач, старий, — пихато сказав мені тринадцятилітній хлопчисько. — Всі знають, що о цій порі року баржі по озеру не плавають, якщо лише не йдеться про золото. А цього року ніхто золотом не платить. Гірська відьма перекрила всю торгівлю з Гірським королівством. А як нічого возити, то й нема грошей, за які варто ризикнути. Ото й усе, просто і ясно. Та, навіть якби торгівлю відкрито, небагато знайдеш таких, хто плавав би на той бік узимку. Літо — інша річ. Цієї пори великі баржі плавають сюди-туди. Навіть і тоді вітри можуть бути непевними, але добра команда може переправити баржу — чи під вітрилами, чи на веслах — і на той берег, і назад. Та о цій порі року це тільки гаяння часу. Що п’ять днів зриваються бурі, а в інші дні вітри дмуть в один бік і несуть як не зливи, то сльоту й сніг. Це добрий час, щоб їхати до нашого міста з гірського боку, якщо не боїшся змокнути, змерзнути і всю дорогу збивати лід з такелажу. Одначе ти не знайдеш жодної великої вантажної баржі, яка б випливла звідси до наступної весни. Є малі суденця, що перевозять людей на той бік, але це дорого й ризиковано. За такі переправи платять золотом, а то й життям, якщо шкіпер помилиться. Щось ти не скидаєшся на досить грошовитого для цього, чоловіче, і це ще не кажучи про сплату королівського податку за переправу.
Хоч він був хлопчиськом, проте знав, що каже. Чим більше я розпитував, тим частіше чув те саме. Гірська відьма перекрила перевали, а гірські розбійники нападають на невинних подорожніх і грабують їх. Тож подорожніх та купців завертають на кордоні — для їхнього ж блага. Війна на підході. Від цього моє серце крижаніло, я ще сильніше впевнювався, що мушу дістатися Веріті. Та, коли я наполягав, що мушу дістатися Гір, і то швидко, мені порадили роздобути п’ять золотих за переправу на той бік озера, а ще удачі. Один чоловік натякнув, що чув про не зовсім законну діяльність, і як зацікавлюся нею, то зароблю потрібну суму за місяць чи й швидше. Але я не зацікавився. І так мусив змагатися з аж надто численними труднощами.
Йди до мене.
Я знав, що якось це зроблю.
Я знайшов дуже дешевий заїзд, занедбаний і незатишний, та принаймні там не надто сильно пахло димком. Постояльці не могли собі на нього дозволити. Заплатив за нічліг і дістав сінник на відкритому горищі над спільною кімнатою. Так принаймні сяке-таке тепло здіймалося сюди разом із цівкою диму з каміна внизу. Я розклав плащ і решту вбрання на стільці біля сінника. Нарешті міг повністю їх висушити — вперше за кілька днів. Пісні та розмови, гучні й тихі, були постійним рефреном моїх намагань заснути. Не було жодного відособлення, тож нарешті я встав і рушив до парової лазні за п’ять дверей далі. Там прийняв гарячу ванну, за якою давно вже скучив. А ще приємно було знати, що вночі я спатиму в постелі, хоч і не надто добрій.