— Я ніколи не намагався її зґвалтувати! — вигукнув я, а тоді зацитькав себе, бо кельнер питально обернувся.
Старлінг відкинулася на спинку крісла.
— Та з цього вийшла така гарна розповідь, що мені сльози лилися з очей. Вона показала Скілл-чародієві знак на щоці, де ти роздер її кігтями, і сказала, що ніколи б не втекла, якби не вовкобій, що ріс поблизу.
— Чогось мені здається, що як тобі потрібна пісня, то варто податися за Тассін, — пробурмотів я з огидою.
— О, але те, що розповіла їм я, було куди кращим, — почала вона, а тоді труснула головою, побачивши, як до нас наближається кельнер.
Відсунула порожню тарілку, оглянула кімнату. Та почала наповнюватися вечірніми клієнтами.
— У мене кімната вгорі, — запросила вона мене. — Там ми зможемо порозмовляти у більш приватній обстановці.
Друга трапеза за цей вечір нарешті наповнила мені живіт. І я зігрівся. Мав би бути обережнішим, та через їжу й тепло мене хилило на сон. Я намагався зібратися з думками. Хай ким були ті контрабандисти, вони дали мені надію дістатися Гір.
Це єдина надія, яка з’явилася в мене останнім часом. Я ледь кивнув. Старлінг підвелася, а я пішов слідом, тягнучи свій дорожній кошик.
Кімната вгорі була чистою і теплою. На ліжку пухова перина, вовняні покривала. На невисокій підставці біля ліжка — глек води й умивальна миска. Старлінг запалила кілька свічок, прогнавши тіні в кутки. Тоді жестом запросила мене досередини. Коли зачинила за нами двері, я сів у крісло. Дивно, що проста чиста кімната може здаватися мені зараз такою розкішною. Старлінг сіла на ліжко.
— Мені здалося, наче ти сказала була, що в тебе не більше грошей, ніж у мене, — прокоментував я.
— Тоді так і було. Але в Синьому озері я дуже популярна. Особливо відколи знайдено тіла стражників.
— Як це? — холодно спитав я.
— Я менестрелька, — відбила вона удар. — І я була там, коли забрано бастарда-віттера. Думаєш, не зможу розповісти цю історію так, щоб вона вартувала монети чи й двох?
— Так. Ясно. — Я трохи поміркував, тоді спитав: — То блискучими червоними очима й іклами я завдячую тобі?
Вона зневажливо пирхнула.
— Звісно, що ні. Це вигадав якийсь автор вуличних балад. — Тоді зупинилася, усміхнулася, — наче сама собі. — Але зізнаюся, що я додала трохи оздоб. Як уже розповідала, Чівелрі-син з тілом могутнім, втілена молодість, юності цвіт, бився, як олень, хоч права рука слід ще носила меча королівського. Над лівим оком у волоссі біле пасмо, в чоловічу долоню завширшки. Аж троє стражників знадобилося, щоб просто тримати його, а він не припиняв боротьби, навіть коли командир сторожі вдарив його так сильно, що вибив йому всі передні зуби.
Старлінг замовкла, почекала. Коли я нічого не відповів, кашлянула.
— Ти мав би мені подякувати. Тепер менш імовірно, що люди пізнаватимуть тебе на вулиці.
— Дякую. Думаю, так. А що на це Кріс і Тассін?
— Весь час підтакували. Бачиш, моя історія лише поліпшила їхні.
— Зрозуміло. Та ти все ще не сказала мені, звідки довідалася, що це пастка.
— Вони запропонували нам гроші за тебе. Якби хтось із нас мав якусь звістку від тебе. Кріс хотів знати, скільки. На цей допит нас забрано до власної королівської вітальні. Мабуть, щоб ми почувалися важливішими. Нам сказано, що король нездужає після довгої подорожі й відпочиває просто в сусідній кімнаті. Коли ми там були, вийшов слуга. Приніс королівський плащ і його чоботи, щоб почистити з грязюки. — Старлінг послала мені легеньку усмішку. — Чоботи були величезними.
— А тобі відомий розмір королівських ніг? — Я знав, що вона мала рацію. У Регала були дрібні долоні та стопи, і хизувався він ними незгірше за якусь придворну даму.
— Я ніколи не була при дворі. Але кілька шляхетно народжених з нашого замку час від часу відвідували Оленячий замок. Багато говорили про гожого наймолодшого принца, про його благородні манери, темні кучері. І про його маленькі ноги, і як він гарно виступає ними в танці. — Труснула головою. — Я зрозуміла, що короля Регала не було в тій кімнаті. А решту нескладно було відгадати. Вони прибули до Синього озера надто швидко після вбивства стражників. Прибули по тебе.
— Можливо, — погодився я. Починав високо цінувати здогадливість Старлінг. — Розкажи мені більше про контрабандистів. Як ти про них довідалася?
Менестрелька похитала головою, посміхаючись.