Мало є настільки вільних духом, як мандрівні менестрелі, — принаймні у Шести герцогствах. Якщо менестрель по-справжньому талановитий, то може очікувати дозволу нехтувати майже всіма нормами поведінки. Менестрелі мають право цікавитися всім і розпитувати про все, бо це звична частина їхнього ремесла. Можуть розраховувати на гостинність майже всюди: від королівського столу до найубогішої халупи. Рідко одружуються замолоду, хоча часто народжують дітей. Такі діти вільні від байстрючого тавра, нерідко їх самих виховують як менестрелів. Менестрелі можуть щонайтісніше спілкуватися з ізгоями та бунтівниками, так само як із нобілями та купцями. Поширюють звістки, приносять новини, у своїй довгій пам’яті зберігають багато умов та обітниць. Так принаймні ведеться за часів миру й достатку.
Старлінг повернулася пізно. Барріч вважав би цей час ранковим. Я прокинувся, коли вона торкнулася клямки. Доки входила, я скотився з ліжка і вклався на підлозі, добряче закутавшись у плащ.
— Фітце Чівелрі, — привіталася вона.
Язик їй трохи заплітався, від неї пахло вином. Зняла вогкого плаща, скоса зиркнула в мій бік, тоді вкрила ним мене зверху, як додатковим покривалом. Я заплющив очі.
Кинула верхній одяг на підлогу позаду мене, цілком не зважаючи на мою присутність. Я чув, як гойднулося ліжко, коли вона впала на нього.
— Умм. Ще тепле, — пробурмотіла, зариваючись у постіль та подушки. — Відчуваю докори сумління, виганяючи тебе з цього теплого кубельця.
Та, здається, вони її мучили не надто, бо за кілька хвилин дихання менестрельки стало глибоким і рівним. Я пішов за її прикладом.
Я пробудився дуже рано й покинув заїзд. Коли виходив з кімнати, Старлінг навіть не ворухнулася. Я йшов, доки не натрапив на лазню. О цій порі всі вони були майже порожніми. Мені довелося почекати, доки нагріють першу сьогоднішню воду. Коли все було готово, я роздягнувся і обережно занурився в купіль. У глибокій гарячій ванні біль у плечі втамувався. Я помився. Потім лежав у гарячій воді та мовчки думав.
Мені не хотілося умовлятися з контрабандистами. Не хотілося в’язатися зі Старлінг. Та я не бачив іншого виходу. А ще не міг вигадати, чим їх підкупити, щоб вони взяли мене з собою. Мав небагато грошей. «Може, сережкою Барріча?» — припустив. Довго лежав у воді, занурений до підборіддя, і відкидав цю гадку. «Йди до мене». «Знайду інший спосіб, — пообіцяв я сам собі. — Знайду». Подумки повернувся у Трейдфорд, у той день, коли Веріті втрутився, щоб мене врятувати. Цей вибух Скіллу мусив вичерпати йому весь запас сил. Я не знав його становища, знав тільки, що він не завагався витратити все заради мене. Коли б я мусив вибирати між сережкою Барріча та можливістю дістатися Веріті, вибрав би Веріті. Не тому, що він покликав мене Скіллом, не через клятву, яку я дав його батькові. Заради Веріті.
Я встав, дав воді стекти з мого тіла. Обсушився, витратив кілька хвилин, аби вкоротити бороду, покинув цю безнадійну справу та рушив назад до «Кабанячої голови». Дорогою до заїзду мені трапилася лиш одна неприємна пригода. Повз мене проїхав фургон, не інакше як лялькаря Делла. Я йшов швидко, а по молодому підмайстрові, що правив фургоном, не видно було, щоб він мене помітив. Проте я втішився, діставшись заїзду та зайшовши досередини.
Знайшов кутовий столик поблизу каміна, попросив кельнера принести мені повний чайник і ранкового хліба. Буханець, за ферровським звичаєм, був начинений насінням, горіхами та шматочками фруктів. Я їв повільно, ждучи, коли спуститься Старлінг. Не міг дочекатися, коли ми вже вирушимо до контрабандистів, і не хотів потрапити під її владу. Тяглися ранкові години. Я помітив, що кельнер двічі дивно на мене глянув. Утретє я піймав його погляд і відповів йому тим самим, аж хлопець почервонів і відвів очі. Тут я зрозумів причину його цікавості. Я провів ніч у покої Старлінг. Він, без сумніву, дивувався, що це на неї найшло, спонукавши поділити ліжко з таким волоцюгою. Але й цього вистачило, щоб я почувся ніяково. Хай там як, минула вже половина часу від ранку до полудня. Я встав і піднявся сходами до дверей Старлінг.
Тихо постукав і чекав. Та тільки після другого, гучнішого стуку почув сонну відповідь. За мить вона підійшла до дверей, прочинила їх, позіхнула мені назустріч і жестом запросила ввійти. На собі мала лише обтислі штани та щойно вдягнену простору туніку. Темне кучеряве волосся було розкуйовджене. Тяжко сіла на краю ліжка, закліпала очима. Я тим часом зачинив і засунув двері за собою.
— О, ти скупався, — привітала вона мене і знову позіхнула.