— Замало. Я думала, у тебе більше. Що це?
То Баррічева сережка вколола її в палець. Я охопив сережку долонею, перш ніж менестрелька встигла її забрати.
— Це щось дуже для мене важливе.
— Важливіше за власне життя?
— Не зовсім, — погодився я. — Та близько того. Якийсь час цю річ носив мій батько. А до мене вона потрапила від його близького друга.
— Що ж, коли доведеться її віддати, допильную, щоб пішла задорого.
Не кажучи більше й слова, Старлінг повернулася до Ніка. Зайняла своє місце, одним ковтком випила решту бренді та почекала мене. Коли я сів, вона сказала Нікові:
— Ми дамо тобі всі гроші, які маємо зараз. Це менше, ніж ти з нас правиш. Та на кордоні з Горами я віддам тобі всі свої коштовності. Персні, сережки, геть усе. Що ти на це скажеш?
Він поволі похитав головою.
— Цього замало, щоб я ризикнув потрапити на шибеницю.
— А в чому ризик? — зажадала Старлінг. — Однаково повиснеш, якщо тебе викриють із прочанами. Те, що вони тобі дали, вже компенсує ризик. Ми твого ризику не збільшимо, хіба що доведеться взяти ще харчів. Воно, безперечно, того варте.
Нік похитав головою, майже всупереч власній волі. Старлінг обернулася, простягла до мене руку.
— Покажи йому, — тихо сказала вона.
Мене ледь не знудило, коли я відкрив капшук і витяг сережку.
— Те, що я маю, на позір здається незначним, — промовив я. — Хіба що хтось розуміється на таких речах. А я розуміюся. Знаю, що це, і знаю, скільки коштує. Варте будь-якого клопоту, який ти матимеш через нас.
Я поклав сережку на долоню: срібна сіточка тонкої роботи, сапфір усередині.
— Йдеться не про срібло чи сапфір. Про саму роботу. Глянь, яка еластична сіточка, як делікатно все поєднується.
Старлінг простягла руку, торкнулася сережки кінчиком пальця.
— Її носив колись король-в-очікуванні Чівелрі, — шанобливо докинула вона.
— Готівку легше витратити, — зауважив Нік.
Я стенув плечима.
— Це правда, якщо хтось прагне тільки витрачати готівку. Інколи приємно володіти чимось, і це більша приємність, ніж готівка в кишені. Та, коли ця річ стане твоєю, ти завжди зможеш обміняти її на готівку, якщо захочеш. Якби я спробував це зараз, у поспіху, отримав би тільки частку її вартості. Але людина з твоїми зв’язками, маючи досить часу, щоб поторгуватися, отримала б за неї куди більше, ніж чотири золоті. Та як захочеш, то можу повернутися з нею до міста і…
У його очах спалахнула жадібність.
— Візьму її, — погодився він.
— По той бік ріки, — уточнив я.
Потім підняв коштовність, прип’яв до вуха. Хай бачить її щоразу, глянувши на мене. Тоді я виклав формальну умову:
— Ти зобов’язуєшся безпечно переправити нас на той бік ріки. Коли ми туди дістанемося, сережка твоя.
— І це вся твоя плата, — тихо додала Старлінг. — Хоча до того часу ми віддаємо тобі всі свої гроші. Як поруку.
— Згода, і от моя рука, — підтвердив він.
Ми обмінялися рукостисканнями.
— Коли рушаємо? — спитав я.
— Коли буде відповідна погода, — відповів він.
— Найкраще завтра, — промовив я.
Нік повільно підвівся.
— Завтра, так? Що ж, якщо завтра буде відповідна погода, рушаємо. А зараз я повинен зайнятися деякими справами. Мусите мені дарувати, але Пелф може про вас подбати.
Я сподівався було повернення до міста на ніч, проте Старлінг умовилася з Пелф, що заплатить піснями за їжу для нас, а потім і за кімнату, в якій ми переночуємо. Мені не надто хотілося спати серед незнайомців, але я подумав, що це може виявитися безпечнішим, ніж повернення до міста. Хоча страви, що їх Пелф приготувала для нас, не були такими смачними, як у заїзді Старлінг учора ввечері, однаково виявилися куди кращими за цибулево-картопляну юшку. Вона подала нам товсті пластівці смаженої шинки з яблучним соусом та начинений фруктами пиріг, посипаний насінням і прянощами. Тоді принесла пиво й приєдналася до нас за столом. Ми невимушено порозмовляли на загальні теми. Після трапези Старлінг виконала для дівчинки кілька пісень, але я виявив, що очі в мене злипаються і насилу можу втримати їх розплющеними. Попросив, щоб мені показали кімнату, а Старлінг сказала, що вона теж утомлена.
Пелф показала нам приміщення над розкішним покоєм Ніка. Колись це була дуже гарна кімната, але сумніваюся, щоб останніми роками її часто використовували. Дівчинка розпалила вогонь у каміні, та холод і запах цвілі, що були наслідками довголітнього занедбання, далі наповнювали кімнату. Там було велике ліжко з периною і посірілим балдахіном. Старлінг критично його обнюхала, а тільки-но Пелф вийшла, зайнялася стяганням покривал і розкладанням їх на лаві, перед каміном.