— Так вони заодно провітряться і нагріються, — зі знанням справи сказала вона.
Я взяв двері на засувки, перевірив замки на вікнах і віконницях. Усі вони здавалися справними. Зненацька я почувся надто втомленим, аби щось відповісти. Сказав собі, що це бренді, а слідом за ним пиво. Притяг крісло, підпер ним двері, Старлінг придивлялася, і її, здається, це розважало. Потім я повернувся до вогню, впав на лаву, застелену покривалом, витяг ноги до тепла. Роззувся. Добре. Завтра я вже буду в дорозі до Гір.
Старлінг сіла поруч зі мною. Трохи помовчала. Тоді торкнула пальцем мою сережку.
— Вона справді належала Чівелрі? — спитала мене.
— Якийсь час.
— І ти віддав її, щоб дістатися Гір. Що він сказав би на це?
— Не знаю. Ніколи з ним не знайомився. — Раптом я зітхнув. — Хай там як, він любив свого молодшого брата. Думаю, не пошкодував би її на пошуки Веріті.
— Тож ти йдеш шукати свого короля.
— Звичайно. — Я даремно намагався придушити позіхання. Здавалося якось по-дурному це заперечувати. — Не певен, чи розумно було згадувати Чівелрі при Нікові. Він може пов’язати кінці з кінцями.
Я обернувся, глянув на неї. Її обличчя було надто близько. Я ніяк не міг зосередитися так, щоб виразно його побачити.
— Та я дуже сонний, щоб цим перейматися, — додав.
— У тебе надто слабка голова для веселої бруньки, — засміялася вона.
— Таж цього вечора не було димку!
— У пирозі. Пелф казала ж тобі, що він із прянощами.
— І мала на увазі це?
— Так. У всьому Ферроу прянощі означають саме це.
— Ох. У Баку прянощі — це імбир. Або ж лимонна цедра.
— Я знаю. — Вона сперлася об мене, зітхнула. — Ти не довіряєш цим людям, правда?
— Звісно, ні. А вони не довіряють нам. Якби ми їм довіряли, вони втратили б до нас повагу. Взяли б нас за наївних дурнів, того штибу, що завдають контрабандистам клопотів, бо надто багато говорять.
— Але ти потиснув Нікові руку.
— Так. Я вірю, що він дотримає слова. До якоїсь міри.
Ми обоє замовкли, думаючи про це. За якийсь час я знову отямився. Старлінг поруч зі мною сіла рівніше.
— Йду в ліжко, — сповістила вона.
— Я теж лягаю, — відповів я.
Потягся до покривала, почав загортатися у нього біля каміна.
— Не будь смішним, — сказала менестрелька. — На цьому ліжку і четверо б помістилося. Спи в ліжку, доки можеш, бо закладуся, що не швидко побачимо наступне.
Мене не довелося довго умовляти. Постіль виявилася м’якою, хоч трохи і тхнула пліснявою. Ми поділилися покривалами. Я знав, що мав би зберігати пильність, але бренді та весела брунька розплутали вузол моєї волі. Я провалився у дуже глибокий сон.
До ранку я прокинувся лише раз, коли Старлінг обійняла мене рукою. Вогонь уже догорів, у кімнаті було холодно. Уві сні вона пересунулася на ліжку і притулилася мені до спини. Я хотів відсунутися геть, але було надто тепло й мило. Відчував її дихання на карку. Це був запах жінки, — не парфумів, а частка її самої. Я заплющив очі й лежав дуже тихо. Моллі. Раптова розпачлива туга за нею, яку я відчув, була мов біль. Я зціпив зуби. Змусив себе знову заснути.
Це було помилкою.
Дитина плакала. Плакала й плакала. Моллі мала на собі нічну сорочку, на плечі накинула покривало. Здавалася виснаженою і втомленою, коли сиділа отак біля каміна й нескінченно колихала її. Співала їй коротку пісеньку, знову й знову, та мелодія давно вже зникла. Повільно повернула голову до дверей. Це Барріч їх відчинив.
— Можна ввійти? — тихо спитав він.
Моллі кивнула.
— Чого ти встав о цій порі? — мовила втомлено.
— Я й там чув, що вона плаче. Вона хвора? — Підійшов до вогню, трохи його розворушив. Докинув дров, тоді схилився, щоб глянути на дитяче личко.
— Не знаю. Просто плаче, плаче і плаче. Навіть не хоче поссати. Не знаю, що з нею.
У голосі Моллі був смуток, такий сильний, що давно вже перетнув межу, коли міг вилитися слізьми. Барріч повернувся до неї.
— Дозволь мені взяти її ненадовго. А ти лягай і трохи відпочинь, а то розхворієтесь обидві. Не можеш робити так ніч у ніч.
Моллі глянула на нього, не розуміючи.
— Хочеш нею зайнятися? Справді хочеш?
— Чом би й ні? — дещо терпко сказав він. — Однаково не сплю через її плач.
Моллі встала, їй, здається, боліла спина.
— Спершу зігрійся. Я зроблю чай.
Замість відповіді, Барріч забрав немовля у неї з рук.
— Ні, лягай тим часом. Нема потреби не спати нам усім.