Я вже раз повірив у його смерть, і ця довіра до слів інших ледь не коштувала мені життя. Цього разу я побачу його, побачу порізаного на шматки, і тільки тоді заспокоюся. Дурнувата Віллова спроба заманити бастарда в пастку жалюгідно провалилася.
Можливо, тому, що він уже мертвий, — посмів припустити Каррод, і це було помилкою з його боку.
Потім я став свідком того, про що волів би не знати. Уколу болю, гарячого і пронизливого, який Регал вислав Карроду, користуючись Вілловим Скіллом. Тільки тоді я нарешті збагнув, на кого вони перетворилися. Регал осідлав Вілла, але не так, як людина коня, що, розгнівавшись, може скинути вершника, а як кліщ чи п’явка, — вона впивається в жертву, присмоктується до неї та висисає життя. Уві сні чи наяву, Регал завжди був із ними, завжди мав доступ до їхніх сил. А зараз безжально їх використовував, не переймаючись, чого це коштуватиме Віллу. Я не знав, що можна завдавати болю самим Скіллом. Вибух сили, що може призвести до паралічу суперника, як це зробив з ними Веріті, — таке я знав. Але це щось інше. Прояв не сили чи темпераменту, а найчистішої мстивості. Я знав, що Каррод десь звалився на підлогу та бився у безмовній муці. Барл і Вілл, поєднані з ним, мусили ділити тінь цього болю. Мене вразило, що один член групи спроможний зробити таке з іншим. А втім, не Вілл же завдав той біль, а Регал.
За якийсь час це минулося. Можливо, насправді тривало лише мить. Та для Каррода, безперечно, тяглося достатньо довго. Я відчув тихе ментальне скавуління, яке він видавав. Зараз не був спроможний ні на що інше.
Я не вірю, що бастард мертвий. І не повірю, поки не побачу його тіла. Хтось убив Болта і його людей. Тож знайдіть його і принесіть мені. Живого чи мертвого. Барле. Зоставайся там, де ти тепер, і подвой свої зусилля. Я певний, що він тримається цього напрямку. Хай жоден подорожній не мине тебе непоміченим. Карроде, думаю, що тобі, мабуть, слід приєднатися до Барла. Бездіяльне життя не відповідає твоїй вдачі. Завтра рушай у дорогу. Під час подорожі не лінуйся. Зосередься на своєму завданні. Ми знаємо, що Веріті живий, він дуже ефективно довів це вам. Бастард намагатиметься дістатися до нього. Слід його затримати, перш ніж він це зробить, а тоді необхідно ліквідувати мого брата як можливу загрозу. Це єдині завдання, які я перед вами поставив. Чому ж ви не можете їх виконати? Ви ніколи не задумувалися, що буде з нами, якщо Веріті поталанить? Шукайте його, використовуйте для цього і Скілл, і людей. Не давайте всім забути, скільки я запропонував за нього. Не давайте забути про покарання за надану йому допомогу. Ви мене зрозуміли?
Звичайно, мілорде королю. Я не щадитиму зусиль, — швидко відповів Барл.
Карроде? Нічого від тебе не чую, Карроде.
Над усіма повисла загроза кари.
Прошу, мілорде королю. Я зроблю все, геть усе. Знайду його вам, живого чи мертвого. Зроблю це.
Тоді без жодного прощального слова Вілл і Регал зникли. Я чув, як Каррод знесилено закрився. Барл ще якусь мить зволікав. Прислухався чи навпомацки тягся до мене? Я дозволив своїм думкам вільно розпливатися, а концентрації розсипатися. Тоді розплющив очі і лежав, дивлячись на стелю та думаючи. Після скіллення відчував нудоту і тремтів.
Я з тобою, брате, — запевнив мене Нічноокий.
І я радий з цього.
Я перекотився на бік та спробував заснути.
Розділ 16. Криївка
У багатьох старих легендах та оповідях наголошується, що віттер переймає багато рис пов’язаної з ним тварини. Деякі особливо моторошні оповіді кажуть, що врешті-решт віттер набуває спромоги прибирати подобу цієї тварини. Ті, хто добре знає цю магію, запевняли мене, що це неможливо. Правда така, що віттер може, не помічаючи цього, наслідувати певні фізичні звички пов’язаної з ним тварини, але у пов’язаного з орлом не виростуть крила, а пов’язаний із конем не почне іржати. З часом віттер дедалі краще розуміє пов’язану тварину, а що довше пов’язані між собою людина й тварина, то більш схожими стають їхні звички. Пов’язана тварина з такою ж імовірністю перейме людські звички та риси, як людина — риси своєї тварини. Але це відбувається лише внаслідок довготривалих інтенсивних контактів.
Нік поділяв гадку Барріча про те, коли починається ранок. Мене розбудили звуки, з якими його люди виводили коней. Крізь відчинені двері задував холодний вітер. Довкола мене в темряві заворушилися інші люди. Якась дитина плакала, що її так рано розбудили. Мати заспокоювала маля. «Моллі… — з раптовою тугою подумав я. — Десь утихомирює мою дитину».