Цього ранку багато хто нарікав на холод і потребу поспіху. Сумно розмовляли про гарячу вівсянку та перепічки просто з вогню. Тим часом ми мали тільки гарячу воду, щоб зігріти нутрощі. Я наповнив чайник Кеттл, а тоді повернувся, аби й собі набрати гарячої води. Мружачись від болю, рився у своєму майні, шукаючи ельфійську кору. Через Скілл-сон минулої ночі почувався хворим і ледь тримався на ногах. На саму думку про їжу мене нудило. Кеттл попивала свій чай і дивилася, як я орудую ножем, вкидаючи в кухлик стружку з кори. Я насилу змусив себе дочекатися, коли напар завариться. Гіркота аж обпекла мені рота, але я майже відразу відчув, що головний біль пом’якшав. Зненацька Кеттл простягла пазуристу руку й вихопила з моїх пальців шматок кори. Глянула, понюхала і скрикнула:
— Ельфійська кора!
Нажахано подивилася на мене.
— Це страшне зілля для молодої людини.
— Воно заспокоює мої головні болі, — сказав я.
Глибоко вдихнув, щоб зібратися на силі, тоді одним ковтком випив решту кухля. До мого язика прилипли дрібні крихти кори. Я змусив себе їх ковтнути, тоді обтер кухлик і поклав його назад до клунка. Простяг руку, і вона віддала мені шматок кори, але зробила це неохоче. Погляд, який мені кинула, був дуже дивним.
— Я ніколи не бачила, щоб хтось так це пив, одним духом. Знаєш, як її використовують у Чалседі?
— Мені казали, що її дають галерним рабам, щоб підкріпити їхні сили.
— Підкріпити сили і знищити надію. Людина, яка звикла до ельфійської кори, легко втрачає відвагу. Її легше тримати під контролем. Кора може притупити головний біль, але вона притуплює й розум. Якби я була тобою, то поводилася б з нею обережніше.
Я стенув плечима.
— Давно вже її п’ю, — сказав я, ховаючи зілля у клунок.
— Тим паче варто вже перестати, — терпко відповіла вона.
Вручила мені свого клунка, щоб я завантажив його на візок.
Був уже пізній полудень, коли Нік наказав нам зупинитися. Він та двоє його людей подалися вперед, а інші тим часом запевняли нас, що все гаразд. Нік поїхав, щоб приготувати переправу, перш ніж ми туди дістанемося. Мені не довелося навіть посилати погляд Нічноокому. Він тихцем вислизнув, щоб простежити за Ніком і його людьми. Я відкинувся на сидінні та обхопив себе руками, намагаючись утримати тепло.
— Гей, ти! Приклич свого пса! — раптом наказав мені один із Нікових людей.
Я випрямився і влаштував ціле видовище, озираючись довкола.
— Він, напевне, саме занюхав кролика. Повернеться. Ходить за мною всюди, отакечки.
— Приклич його негайно! — грізно повторив мені чоловік.
Тож я став на сидіння візка й покликав Нічноокого. Він не прийшов. Я знизав плечима, перепрошуючи чоловіка, і знову сів. Один із контрабандистів не зводив з мене очей, але я не звертав на нього уваги.
День був погожим і морозним, вітер ущух. Кеттл увесь час була жалісно тихою. Спання на землі перетворило застарілий біль у моєму плечі на постійне штрикання. Я не хотів навіть уявляти, що відчуває вона. Думав тільки про те, що скоро вже будемо за рікою, а там і Гори близько. Може, в Горах я нарешті почуватимусь у безпеці від Регалової групи.
Кілька людей тягнуть над річкою канат.
Я заплющив очі та намагався побачити те, що бачив Нічноокий. Це було складно, бо він зосередився на самих людях, а я хотів розгледіти, що вони роблять. Та ось я зорієнтувався: вони за допомогою тонкої линви перекидають через ріку важкий канат, а двоє інших чоловіків на тому боці почали енергійно перевертати стос плавнику, викинутого на вигнутий дугою берег. Невдовзі з’явилася схована під цим стосом баржа, а чоловіки взялися обрубувати лід, який намерз на ній.
— Прокидайся! — роздратовано сказала Кеттл і тицьнула пальцем мені в ребра.
Я сів рівніше й побачив, що інший фургон уже рушив. Я тріпнув віжками, ми поїхали слідом. Трохи проїхали вздовж річки, доки не дісталися відкритого берега. Над рікою стояло кілька недогорілих хат, вони, очевидно, стали жертвами пожежі декілька років тому. Ще там була груба пристань із колод та вапняного розчину, тепер дуже понищена. На тому березі ріки я міг розгледіти залишки старої напівзатопленої баржі. Вона була частково покрита льодом, але де-не-де над нею стирчала мертва трава. Минуло багато пір року, відколи вона востаннє плавала. Хати на тому березі були в такому ж поганому стані, як і тут, їхні покриті стріхами дахи повністю провалилися. За ними тяглися пологі узгір’я, зарослі хвойними деревами. А там, далеко, височіли вершини Гірського королівства.