Я почув тріск, з яким зламався вже розгойданий стовпець. Повільно, дуже повільно вовк, чоловік і перила похилилися до води. Я кинувся до них, тягнучи за собою супротивника. Вони саме сповзали вниз, коли мені вдалося одною рукою вхопитися за рештки розбитого стовпця, другою за хвіст Нічноокого. Довелося пожертвувати мечем, щоб це зробити. Я тримав вовка лише за кінчик хвоста, але тримав. Він підвів голову, передні лапи гарячково чіплялися за край баржі. Почав вибиратися назад.
Тут на мене зверху впала нога в чоботі, вдаривши по плечі. Тупий біль, який я відчував там досі, вибухнув. Наступний копняк вцілив мені у скроню. Я дивився, як мої пальці розціплюються, бачив, як течія закрутила Нічноокого, підхопила й понесла.
— Мій брате! — голосно заволав я.
Річка проковтнула мої слова, а наступний водний вибух перекотився на палубу, залив мене. Мої рот і ніс наповнилися водою. Коли вода стекла, я спробував стати накарачки. Чоловік, який мене копнув, став поруч зі мною на коліна. Я відчув, що його ніж притиснутий до моєї шиї.
— Просто лежи, де лежиш, і не рипайся! — похмуро наказав він. Обернувся назад і вереснув до Ніка: — Я роблю це по-своєму!
Я не відповів. Шалено сягав назовні Вітом, щосили намагаючись дістатися вовка. Баржа піді мною ходила ходором, річка ревла, бризки та хвилі заливали мене. «Холодно. Мокро. У роті й носі вода, я задихаюся». Не міг сказати, де закінчився я і починався Нічноокий. Якщо він узагалі ще існував.
Раптом баржа шкрябнула об причал.
Хтось на цьому березі вирішив поставити мене на ноги, але був неуважний. Чоловік із ножем відвів вістря ще до того, як інший устиг добряче вхопити мене за волосся. Я рвонувся в бій, уже цілковито не дбаючи ні про що інше. З мене струменіли ненависть і лють, а панічно перелякана кобила пішла за моїм прикладом. Один із чоловіків підійшов до кобили настільки близько, що її копито розтрощило йому ребра. Зосталося двоє, чи принаймні так я думав. Одного я вкинув до ріки. Він устиг ухопитися за баржу і так тримався, а я тим часом душив його напарника. Нік гукнув якесь слово, що прозвучало як попередження. Я стискав свого противника за горло і товк його голову об палубу, коли на мене звалилися інші. Ті вже не ховали своїх золото-коричневих мундирів. Я пробував змусити їх убити мене, але вони цього не зробили. Почув якісь далекі крики з пагорба й вирішив, що розпізнав тонкий від злості голос Старлінг.
За якийсь час я лежав, зв’язаний, на засніженому березі ріки. Наді мною стояв чоловік з оголеним мечем. Я не знав, чи він так мені погрожує, чи йому наказано не дати іншим убити мене. Вони стояли колом, дивлячись на мене жадібно, наче зграя вовків, що саме загнала оленя. Я на це не зважав. Гарячково тягся назовні, шукав, геть не переймаючись, що вони можуть зі мною зробити. Я відчував, що Нічноокий десь змагається за своє життя. Моє почуття його присутності дедалі слабшало, бо він вклав усю свою енергію в просте виживання.
Раптом поруч зі мною кинули Ніка. Одне з його очей уже запливало, а коли він до мене вищирився, стало видно, що на зубах у нього кров.
— Що ж, Томе, ми на другому березі ріки. Я сказав тобі, що приведу тебе сюди, і от ми тут. А тепер заберу твою сережку, згідно з умовою.
Мій стражник копнув його в ребра.
— Стули пельку! — гарикнув він.
— Ми так не домовлялися, — вперто правив Нік, перевівши подих. Оглянув їх усіх, намагаючись знайти одного, з яким варто порозмовляти. — Я уклав домовленість із вашим капітаном. Сказав, що приведу йому цього чоловіка, а він за це запропонував мені золото й безпечний перехід. Для мене та інших.
Сержант гірко реготнув.
— Що ж, це не перша домовленість, яку капітан Марк уклав із контрабандистом. Але от що дивно. Ми з жодної такої не мали прибутку, ге, хлопці? Капітана Марка зараз далеко вже віднесло річкою, тож складно сказати, що він там тобі обіцяв. Марк завжди любив вихвалятися щедрістю. Та, ба, його вже нема. Але я знаю, що мені наказано, а наказано арештувати всіх контрабандистів і приставити їх до Мунсея. А я добрий солдат, щоб ти знав.
Сержант схилився і звільнив Ніка від капшука з золотом, — либонь, плата від капітана Марка, — та його власного капшука заодно. Нік опирався, і йому в процесі вточили трохи крові. Та я не клопотався тим, щоб це розглядати. Нік продав мене Регаловим стражникам. А звідки він знав, хто я? «Розмови зі Старлінг», — гірко сказав я собі. Я довірився іншій людині, і з цього вийшло те, що й завжди. Я навіть не обернувся глянути, коли його поволокли геть.