— Як це ти не помер? — вимогливо спитав він мене.
На це запитання не було доброї відповіді. Я лише дивився на нього без жодного виразу на обличчі, тісно зімкнувши захисні стіни. Він раптом почервонів, щоки роздулися йому від гніву. Коли озвався, його голос був напруженим. Глипнув на сержанта.
— Звітуй як слід. — Тоді, перш ніж той устиг розпочати, спитав: — Ви дали вовкові втекти?
— Ми не давали, сер. Він напав на капітана. Вони з капітаном Марком звалилися в річку разом, сер, і течія їх підхопила. Вода така холодна і рвучка, що жоден з них не мав шансу вижити. Та я послав кількох людей униз по річці, щоб вони оглянули берег і розшукали тіло капітана.
— Я хочу бачити ще й тіло вовка, якщо ріка його викине. Впевнись, що твої люди це знають.
— Слухаюсь, сер.
— Ви затримали контрабандиста Ніка? Чи він теж утік? — з тяжким сарказмом спитав Барл.
— Ні, сер. Маємо контрабандиста і його людей. А також тих, що з ним подорожують, хоча вони опиралися сильніше, ніж ми сподівались. Дехто втік до лісу, але ми їх розшукали. Запевняють, що вони прочани та їхали до святині Еди в Горах.
— Мене це геть не обходить. Чи істотно, чого людина зламала королівський закон, якщо вже зламала його? Ви повернули золото, яке капітан заплатив контрабандистові?
Сержант здавався здивованим.
— Ні, сер. Золото, заплачене контрабандистові? Не було його й сліду. Так міркую, чи не попливло воно річкою разом із капітаном Марком. Може, він не встиг його заплатити.
— Я не дурень. Знаю, що тут діється, куди краще, ніж ти думаєш. Ви затримали всіх контрабандистів?
Сержант глибоко вдихнув і вирішив зізнатися.
— Коли ми піймали Ніка, кілька їх зосталося на тому березі ріки, з упряжкою коней. Вони від’їхали, перш ніж…
— Забудь про них. Де бастардів сподвижник?
Сержант тільки тупо глипнув. Мабуть, не знав цього слова.
— Ви піймали менестрельку? Старлінг? — знову зажадав Барл.
Сержант, здається, зніяковів.
— Вона трохи вийшла з-під контролю, сер. Коли наші люди захопили бастарда біля причалу. Гримнула по писку чоловіка, що її тримав, і зламала йому носа. Він мав трохи клопоту, доки… взяв її під контроль.
— Вона жива? — Барлова інтонація не приховувала зневажливого ставлення до компетентності стражників.
Сержант заллявся краскою.
— Так, сер. Але…
Барл одним поглядом змусив його замовкнути.
— Якби ваш капітан зостався живим, він пошкодував би, що не помер. Гадки не маєте ні як звітувати, ні як тримати ситуацію під контролем. Слід було негайно вислати до мене людину, яка сповістила б про події, тільки-но вони трапилися. Менестрелька не мала побачити, що відбувається, її необхідно було ізолювати та знешкодити. І лише ідіот намагався б захопити когось на баржі, посеред сильної течії, коли єдине, що йому слід було зробити, — просто почекати на березі, доки посудина причалить. Тут він мав би у своєму розпорядженні десяток мечів. А щодо контрабандистського хабара, то його буде мені повернено, або ж ви всі зостанетеся без платні, доки не розрахуєтесь зі мною. Я не дурень. — Він оббіг поглядом усіх присутніх у наметі. — Всю операцію спартачено. Я цього не подарую.
Сильно затис губи. Коли заговорив знову, то це прозвучало так, наче виплюнув слова.
— Ви всі. Вільні.
— Слухаю, сер. Сер? Затриманий?
— Залишити його тут. Назовні поставити двох людей з оголеними мечами. Але я хочу порозмовляти з ним віч-на-віч.
Сержант уклонився і поквапом вийшов з намету. Його люди, не зволікаючи, вийшли за ним.
Я глянув на Барла, зустрівся з ним поглядом. Мої руки були туго зв’язані за спиною, але принаймні ніхто вже не змушував мене стояти на колінах. Я підвівся і стояв, дивлячись на Барла згори вниз. Він не відвів очей. Коли заговорив, його голос був тихим, через що слова здавалися ще грізнішими.
— Повторю тобі те, що сказав сержантові. Я не дурень. Не сумніваюся, що ти вже маєш напоготові план утечі. Ймовірно, згідно з ним хочеш мене вбити. Я теж маю план, але згідно з ним я зостануся живим. Я викладу тобі цей план. Він простий, бастарде. Я завжди любив простоту. Отож. Якщо завдаси мені якихось клопотів, я накажу тебе вбити. Як ти вже, без сумніву, зміркував, король Регал бажає, щоб тебе доставлено до нього живим. Якщо це можливо. Не думай, однак, наче це не дасть мені змоги тебе вбити, якщо ти станеш незручним. Якщо думаєш про свій Скілл, то не сумнівайся: мій розум добре захищений. Якщо я бодай запідозрю, що ти пробуєш це зробити, то ми перевіримо, чи вистоїть твій Скілл проти мечів моїх стражників. Що ж до твого Віту, то, здається, тут мої проблеми вже розв’язані. Але якби твій вовк матеріалізувався тут, то що ж, він теж вразливий на удар мечем.