— Ти вже сказав, що зрозумів мене. Тепер я в цьому впевнився. Подорож до Мунсея може бути швидкою і легкою для тебе, Фітце Чівелрі. І для інших. А може бути й інакше. Це залежить тільки від тебе.
Я не відповів. Жодна відповідь не була потрібною. Барл кивнув до другого стражника. Він забрав мене з Барлового намету до іншого. Там квартирувало ще четверо стражників. Мені дали хліба, м’яса та кухоль води. Я поводився слухняно, коли стражник, який привів мене сюди, зв’язав мені руки спереду, щоб я міг їсти. Потім він показав на покривало в кутку, я пішов туди, як покірний собака. Мені знову зв’язали руки за спиною, ноги теж. Жаровня горіла всю ніч, і всю ніч щонайменше двоє людей стояли на варті та стерегли мене.
Я цим не переймався. Відвернувся від них, утупився в стінку намету. Заплющив очі та відійшов, — не в сон, а до мого вовка. Його хутро майже висохло, але він і далі глибоко спав. Був вичерпаний змаганням з холодом та рікою. Це дало мені хоч якусь розраду. Нічноокий був живий, зараз він спав. Цікаво, по який бік ріки?
Розділ 18. Мунсей
Мунсей — невелике, але добре укріплене місто поблизу кордону Шести герцогств і Гірського королівства. Тут багато продовольчих складів, це традиційне місце зупинки торгових караванів, які просуваються Челікським шляхом, що веде до перевалу в Широкій Долині та земель за Гірським королівством. Саме в Мунсеї принц Чівелрі вів переговори з Раріском, принцом Гірського королівства, тут він уклав свій останній великий договір. Перемовини вже добігали кінця, коли виявилося, що Чівелрі є батьком нешлюбного сина літ шести, зачатого із жінкою з цієї околиці. Король-в-очікуванні Чівелрі закінчив переговори та негайно рушив додому, до Оленячого замку. Тут він приніс своїй королеві й батькові, а також своїм підданим найглибші перепросини за гріх молодості та зрікся трону, щоб уникнути непорозумінь зі спадкоємністю.
Барл дотримав слова. Вдень я йшов, оточений стражниками, зі зв’язаними за спиною руками. Ночі проводив у наметі, мені розв’язували руки, щоб я міг попоїсти. Ніхто не проявляв стосовно мене надмірної жорстокості. Не знаю, чи це Барл розпорядився, щоб до мене не сміли наближатися без потреби, чи вистачило розповідей про бастарда, отруйника й віттера, аби ніхто мене не турбував. Хай там як, та найбільшими неприємностями під час мого переходу до Мунсея були погана погода та по-військовому скупі харчі. Мене відокремили від прочан, тож я нічого не знав про долю Кеттл, Старлінг та інших. Стражники не розмовляли між собою в моїй присутності, тож я не чув навіть табірних чуток і поголосок. Не смів розпитувати про когось із них. Навіть думки про Старлінг і те, що вони з нею зробили, викликали у мене млості. Я міркував, чи вистачило комусь людяності, аби вправити та перев’язати їй пальці? Міркував, чи Барл дозволив би це? Собі на подив, часто думав про Кеттл і прочанських дітей.
Зате я мав Нічноокого. Другої ночі, проведеної у Барла в полоні, мене квапливо нагодували хлібом і сиром та залишили в кутку намету. Лежав я одинцем, але в наметі, крім мене, було ще шестеро озброєних стражників. Зап’ястя та щиколотки мені зв’язали міцно, проте без жорстокості: шнурки не впивалися в тіло. Також на мене накинули покривало. Невдовзі стражники зайнялися грою в кості при світлі свічки. Це був намет з доброї козячої шкури, а вони ще, для власної вигоди, обклали його кедровими гілками. Тож я не надто страждав від холоду. Втім, усе тіло мені боліло, я втомився, а від їжі, що наповнила мій живіт, хилило на сон. Але я намагався не спати. Потягся назовні, шукаючи Нічноокого, майже боячись того, що там міг знайти. Відколи я наказав йому заснути, у моїй свідомості були лише найлегші сліди його присутності. Тож я сягнув до нього і був вражений, відчувши його зовсім близько. Він з’явився, наче виступив із-за завіси. Його, здається, дуже розвеселило моє потрясіння.
Відколи ти можеш це робити?
Якийсь час. Я думав про те, що сказав нам чоловік-ведмідь. А коли ми розлучилися, довідався, що маю власне життя. Знайшов власне місце у своїй голові.
Я помітив у його словах вагання, наче він сподівався від мене докору за це. Натомість я обійняв його, огорнув теплом, усім, що відчував до нього.
Я боявся, що ти помреш.
А зараз я так само боюся за тебе. — І майже смиренно Нічноокий додав: — Але я живий. І тепер принаймні один із нас вільний та може врятувати іншого.
Я радий, що ти в безпеці. Але боюся, що небагато можеш для мене зробити. Якщо вони тебе побачать, то не заспокояться, доки не вб’ють.