— Не знаю, що вам про мене наговорили, але це все брехня, — озвався знову я. Ніхто не відповів. — Слухайте, я ж нічим від вас не відрізняюся. Мав би я таку магічну силу, то хіба сидів би тут під замком? Ні. Я лише цап-відбувайло, ото й усе. Ви всі знаєте, як воно буває. Коли щось піде не так, на когось мусять перекласти провину за це. От я і впав, як сливка в гівно. Що ж, гляньте на мене і подумайте про історії, які ви чули. Я познався з Болтом, коли він був із Регалом в Оленячому замку. Чи я схожий на людину, що могла б подужати Болта?
І так я плів і плів більшу частину їхньої варти. Не думаю, щоб зумів переконати когось у своїй невинуватості. Та міг принаймні впевнити їх, що ні моя мова, ні їхні відповіді нічим їм не загрожують. Я розповідав про моє минуле життя та безталання, певен, що невдовзі ці історії кружлятимуть у всьому таборі. Хоч і не знав, чи матиму з цього якусь користь, та стояв при дверях, міцно вхопившись за дверні ґрати, і непомітно викручував прут, за який тримався. Покручував туди й сюди, один за одним. Якщо вони й розхиталися, я цього не відчув.
Наступний день тягся й тягся. Я розумів, що кожна година наближає мене до небезпеки. Барл досі не прийшов подивитися на свого в’язня. Я був певен, що він тримає мене під замком, чекаючи, доки хтось з’явиться, і він збуде йому мене з рук. Боявся, що це буде Вілл. Не думаю, що Регал доручив би комусь іншому моє перевезення. Я не хотів чергової зустрічі з Віллом. Не відчував у собі сил, щоб протистояти йому. Цілий день я моцувався з ґратами і спостерігав за своїми наглядачами. Під кінець дня готовий був ризикнути. Після вечері, що складалася з сиру та вівсянки, ліг у ліжко та зосередився, щоб скіллити.
Обережно опустив стіни, побоюючись, що Барл тут як тут і чекає мене. Потягся назовні й нічого не відчув. Знову зосередився і спробував ще раз, але з такими ж наслідками. Розплющив очі та втупився в темряву. Від несправедливості цього мене аж знудило. Скілл-сни могли приходити й забирати мене, коли їм заманеться, але тепер, коли я прагну дістатися ріки Скіллу, вона цілковито мені недоступна. Я спробував ще двічі, а тоді пульсування головного болю змусило мене піддатися. Скілл не допоможе мені вибратися звідси.
Залишається Віт, — зауважив Нічноокий.
Відчувалося, що він дуже близько.
Я справді не уявляю, як це може мені допомогти, — зізнався я йому.
Я теж. Але я прокопав лазівку під стіною на випадок, якщо ти зумієш вийти з клітки. Це було нелегко, бо земля замерзла, а колоди стіни вкопані глибоко. Та, якщо зумієш вибратися з клітки, я виведу тебе з міста.
Це розумний план, — похвалив я його. — Принаймні один із нас щось робив.
Знаєш, де моя нора цієї ночі? — У цій думці відчувалася приглушена веселість.
Де твоя нора? — слухняно спитав я.
Просто в тебе під ногами. Місця саме досить, щоб туди пролізти.
Нічноокий, це нерозумне зухвальство. Тебе могли помітити або знайти сліди твого прокопування.
Кільканадцять собак були тут переді мною. Ніхто не помітить, як я приходжу і відходжу. Я провів вечір, спостерігаючи за людським кролятником. Під усіма їхніми будинками є порожні місця. Дуже легко прослизнути від одного до іншого.
Будь обережний, — перестеріг я його, але не міг заперечити, що близькість до вовка дає мені розраду.
Я провів неспокійну ніч. Троє стражників пильнували, щоб нас постійно розділяли двері. Наступного ранку я спробував свої чари на старому ключникові, що подав мені кухоль чаю та дві скибки хліба з салом.
— То ви знали мого батька, — зауважив я, коли він просовував мені їжу крізь ґрати. — Бо я ні. Ми ніколи з ним не бачилися.
— Дякуй за це богам, — коротко відповів він. — Знати принца — не те саме, що любити його. Кий києм. Для нас правила й накази, а сам тим часом стругав байстрят. Так, я знав твого батька. Знав краще, ніж мені б цього хотілося.
І він відвернувся від ґрат, розвіявши мою надію зробити з нього союзника. Я відступив до свого ліжка, сидів там зі хлібом і чаєм, безнадійно втупившись у стіни. Черговий день тягся нескінченно. Я не сумнівався, що він наближає мене до Вілла, йому зосталося днем менше дороги сюди. Днем ближче до хвилини, коли мене поволочать назад до Трейдфорда. Днем ближче до смерті.
Посеред темної холодної ночі мене розбудив Нічноокий.
Дим. Багато.