Я схопився з ліжка. Підійшов до заґратованого віконця, виглянув. Старий спав на своїй лежанці. Хлопець і забіяка грали в кості, а другий чоловік тим часом обтинав собі нігті запоясним ножем. Усе було спокійно.
Звідки цей дим?
Піти подивитися?
Якщо зможеш. Будь обережний.
Коли ж це я не був обережним?
Минав час, я стояв обіч дверей камери і спостерігав за стражниками. Тоді Нічноокий знову дотягся до мене.
Це великий будинок, що пахне зерном. Горить у двох місцях.
Хтось здійняв тривогу?
Ніхто. Вулиці порожні й темні. Той кінець міста спить.
Я заплющив очі та розділив із ним його бачення. Будинок був коморою з зерном. Хтось підпалив його у двох місцях. В одному місці вогник ледь тлів, але у другому вже добре лизав дерев’яну стіну будівлі.
Повертайся до мене. Може, ми зуміємо скористатися цим.
Чекай.
Нічноокий цілеспрямовано побіг вулицею, прослизаючи від одного дому до іншого. Зернова комора позаду нас палала дедалі сильніше. Вогонь тріщав. Нічноокий зупинився, понюхав повітря і змінив напрямок. Невдовзі дивився на черговий вогонь. Той охоче пожирав прикриту скирту сіна позаду якогось сарая. Дим ліниво тягнувся вгору, відлітаючи в ніч. Зненацька язик полум’я здійнявся з гучним сичанням: запалала вся скирта. Іскри сипалися в нічне небо. Деякі все ще жевріли, опускаючись на сусідні дахи.
Хтось підкладає цей вогонь. А тепер повертайся до мене!
Нічноокий швидко повернувся. По дорозі він побачив черговий вогонь, що гриз купу промасленого ганчір’я, запхнутого під рогом барака. Вітер, який постійно змінював напрям, роздмухав його. Полум’я лизнуло стовп, що підтримував будівлю, збігло по ньому вгору, нетерпляче закрутилося внизу, тягнучись до підлоги.
Зима своїм суворим морозом висушила місто так само ретельно, як найбільша літня спека. Простір між будинками був заповнений пристінками та наметами. Якщо пожежа так і залишиться непоміченою, до ранку з Мунсея зостанеться лише попіл. А з мене теж, якщо я залишуся у своїй камері.
Скільки тебе стереже?
Четверо. І двері зачинені.
Один із них має ключ.
Чекай. Побачимо, чи щось не зміниться на краще. Або ж вони відімкнуть двері, щоб мене вивести.
Десь у холодному містечку залунав людський голос. Помічено першу пожежу. Я стояв у камері, слухаючи вухами Нічноокого. Крик дедалі сильнішав, тож навіть наглядачі за моїми дверима стояли, питаючи один одного:
— Що це?
Один із них підійшов до вхідних дверей, відчинив їх. До приміщення дістався холодний вітер і запах диму. Забіяка відсахнувся і сповістив:
— Скидається на велику пожежу по той бік міста.
Двоє інших негайно ж виглянули за двері. Тривожне перемовляння розбудило старого. Він теж підійшов, виглянув. Надворі хтось пробігав із криком:
— Пожежа! Пожежа в зерновій коморі! Несіть відра!
Хлопець глипнув на сержанта.
— Мені піти й подивитися?
Той якусь мить повагався, але спокуса була надто сильною.
— Ні. Я піду, а ви залишайтесь тут. Пильнуйте.
Ухопив плаща та вибіг у ніч. Хлопець розчаровано дивився йому вслід. Тоді гукнув:
— Дивись! Ще полум’я! Там!
Забіяка вилаявся, тоді вхопив плаща.
— Піду подивлюсь.
— Але ж нам наказано зоставатися і стерегти бастарда.
— Ти зоставайся! Я зараз повернуся, хочу тільки глянути, що відбувається.
Він кинув ці останні слова через плече, поквапом віддаляючись. Хлопець і старий перезирнулися. Старий повернувся до своєї постелі й ліг, але хлопець далі визирав за двері. Зі своєї камери я бачив частину вулиці. Пробігла групка людей, тоді хтось над’їхав возом із упряжкою, віз швидко прокотився повз нас. Усі вони начебто прямували в бік пожежі.
— Наскільки все погано? — спитав я.
— Звідси небагато видно. Тільки вогонь за стайнями. — Хлопець здавався розчарованим через те, що був далеко від центру подій. Раптом згадав, з ким це він розмовляє. Втягнув голову назад і різко зачинив двері.
— Не говори зі мною! — перестеріг він мене. Повернувся назад і сів.
— Комора далеко звідси? — спитав я. Він навіть не глянув на мене, сидів із кам’яним обличчям, втупившись у стіну. — Бо бачиш, — вів я далі, наче у дружній розмові, — я просто міркую, що ви зробите, коли пожежа пошириться аж сюди. Я не хотів би згоріти живцем. Вони ж залишили вам ключі?
Тут хлопець глянув на старого. Рука того мимоволі рвонулася до капшука, наче щоб перевірити, чи він і досі його має. Але ніхто з них не озвався. Я стояв біля заґратованого віконця й дивився. За якийсь час хлопець підійшов до дверей і визирнув знову. Я бачив, як стислися його щелепи. Старий став позаду нього і теж дивився надвір.