— Поширюється, чи не так? Зимова пожежа — страшна річ. Усе висохло на кість.
Хлопець не відповів. Обернувся, подивився на мене. Рука старого опустилася, вхопилася за капшук із ключем.
— Ну ж бо, зв’яжіть мені руки й виведіть звідси. Ніхто з нас не хоче зоставатися в цьому будинку, якщо пожежа дійде аж сюди.
Хлопець кинув погляд.
— Я не дурень, — сказав мені. — Не бажаю помирати через те, що дав тобі втекти.
— Як на мене, то можеш собі, бастарде, згоріти, де стоїш, — докинув старий.
Він знову витяг шию за двері. Я навіть здалеку чув різке сичання — це якийсь будинок зник у вибуху вогню. Зараз вітер приносив сильний запах диму. Я побачив, що поза хлопця стає дедалі напруженішою. Якийсь чоловік пробіг повз відчинені двері й закричав хлопцеві, що на ринковій площі йде бійка. Вулицею промчало більше людей, я чув, як брязкають на бігу мечі та легка броня. Вітер ніс попіл, рев пожежі був сильнішим за поривчастий вітер. Надворі було сіро від диму.
Тут хлопець зі старим раптом повернулися до приміщення. За ними з’явився Нічноокий, продемонструвавши геть усі зуби. Став у дверях і позбавив їх можливості втекти. Видобув із себе гарчання, гучніше за тріск полум’я назовні.
— Відчиніть двері моєї камери, а він вас не зачепить, — запропонував я.
Хлопець натомість дістав меча. Був добрим солдатом. Не чекав, коли вовк ввійде досередини, кинувся на нього, наставивши зброю, змусив Нічноокого відступити. Нічноокий легко уникнув вістря, але не міг більше тримати їх у облозі. Хлопець використав свою перевагу та вибіг у темряву слідом за вовком. Двері більше не були заблоковані, старий миттю зачинив їх.
— Ви збираєтесь зостатися тут і згоріти разом зі мною? — приязно спитав я.
Він вирішив негайно.
— Гори сам! — кинув мені. Відчинив двері й вибіг надвір.
Нічноокий! Ключ у нього, в того старого, що тікає.
Я його добуду.
Тепер я зостався сам у своїй в’язниці. Сподівався, що хлопець повернеться, але цього не сталося. Я вхопився за віконні ґрати й чимдуж поторсав двері, сподіваючись, що вони вирвуться із петель. Ледь ворухнулися. Один прут ґрат, здається, трохи ослаб. Я взявся за нього, впершись ногами об двері, щоб підважити стержень масою всього тіла. Минула вічність, доки вдалося викрутити один кінець. Я похилився й сіпав прут сюди-туди, і ось він уже в мене в руках. Та, навіть якби вдалося вийняти всі ґрати, віконний отвір однаково був замалим, щоб я крізь нього проліз. Я намагався підважити двері, але вирваний мною прут був надто товстим і не поміщався у дверну щілину. Його не вдасться використати як важіль. Тепер я всюди в повітрі відчував густий запах диму. Вогонь наближався. Я гримнув у двері плечем, та вони навіть не схитнулися. Просунув руку у віконце, почав мацати внизу. Мої напружені пальці наткнулися на тяжкий металевий стержень. Я просунув по ньому пучки пальців, знайшов колодку, яка його тримала. Міг її торкнутися, але не більше. Чи то у приміщенні справді стало тепліше, чи я це собі вигадав?
Я наосліп бив залізним прутом по колодці та скобах, коли відчинилися зовнішні двері. До сторожки ввійшла людина в золото-коричневому мундирі, вигукуючи:
— Я по бастарда!
Тоді оббігла поглядом порожнє приміщення, миттю відкинула каптур і перетворилася на Старлінг. Я дивився на неї, не вірячи власним очам.
— Легше, ніж я сподівалася, — мовила вона, хижо посміхаючись. На її обличчі, покритому синцями, усмішка більше скидалася на вищир.
— Може, й ні, — слабо сказав я. — Камера зачинена.
Усмішка змінилася нажаханим виразом.
— Задня стіна цього будинку вже тліє.
Одна рука Старлінг була перев’язана. Іншою відібрала у мене прут. Тільки-но замахнулася, щоб розбити колодку, як у дверях з’явився Нічноокий. Увійшов до сторожки, випустив на підлогу капшук, шкіра якого потемніла від крові.
Я глянув на вовка, раптом ужахнувшись.
— Ти його вбив?
Я взяв у нього те, що тобі необхідно. Поспіши. Клітка вже горить ззаду.
На мить я завмер. Дивився на Нічноокого й питав себе, що я з ним зробив. Він утратив частку своєї чистої дикості. Очі Старлінг перебігали від нього до мене й до капшука на підлозі. Вона не рухалася.
А ти втратив частку того, що робить тебе людиною. Не маємо на це часу, брате. Хіба б ти не вбив вовка, щоб урятувати мені життя?