Я не мусив відповідати на це.
— Ключ у цьому капшуці, — сказав я Старлінг.
Вона й далі непорушно дивилася на мене. Нарешті схилилася, вийняла зі шкіряного капшука тяжкий залізний ключ. Я дивився, як вона просовує його у щілину замка, молячись, щоб моє гамселення не надто ушкодило механізм. Обернула ключем, вирвала колодку, відсунула засув. Коли я вийшов, наказала:
— Забери покривала. Знадобляться тобі. Надворі страшенний холод.
Хапаючи покривала, я відчув тепло, що аж пашіло від задньої стіни моєї камери. Загріб заодно свого плаща та рукавиці. З-поміж дощок почав струменіти дим. Ми кинулися навтьоки, вовк біг позаду, наступаючи нам на п’яти.
Надворі ніхто не звертав на нас уваги. З вогнем уже годі було змагатися. Він захопив місто й перекидався, куди хотів. Люди, яких я бачив, були поглинуті власними справами: намагалися врятувати, що вдасться, і вціліти самим. Якийсь чоловік котив тачку, повну майна. Проминув нас, заледве обдарувавши настороженим поглядом. Мені стало цікаво, чи це його майно. У далекому кінці вулиці видно було, як горять стайні. Челядники гарячково виводили коней, але крики переляканих тварин, які ще залишалися всередині, були пронизливішими за вітер. З гучним гуркотом завалився будинок по той бік вулиці, зі страшним зітханням викинувши у наш бік хвилю гарячого повітря та попелу. Вітер розніс пожежу по всьому Мунсею. Вогонь перекидався від будинку до будинку, вітер ніс палючі іскри та гарячий попіл аж за міські стіни, до лісу на узвишші. Цікаво, чи бодай глибокий сніг зупинить пожежу?
— Ходи! — сердито гаркнула Старлінг, і тут я усвідомив, що стою і дивлюся, роззявивши рота.
Вчепившись за свої покривала, я мовчки подався за нею. Ми бігли крутими вуличками підпаленого міста. Здавалося, що вона знає дорогу.
Ми дісталися перехрестя. Тут, видно, трапилася якась бійка. На вулиці лежали чотири тіла, всі у кольорах Ферроу. Я зупинився, схилився над тілом солдата. Це була жінка. Я забрав ніж і капшук у неї з-за пояса.
Ми наближалися до міських воріт. Раптом біля нас заторохтів візок. Коні, що його тягнули, не пасували один до одного і вже покрилися піною.
— Всідайте! — гукнув нам хтось.
Старлінг, не вагаючись, вскочила до візка.
— Кеттл? — здивувався я.
— Хутко! — відповіла вона.
Я забрався у візок, вовк легко застрибнув і примостився поруч зі мною. Кеттл не чекала, щоб ми повсідалися, тріпнула віжками. Візок різко рушив з місця.
Просто перед нами були розчахнуті ворота. Ніхто їх не стеріг, під вітром з пожежі вони вільно погойдувалися на завісах. Краєм ока я побачив, що збоку лежить розпластане тіло. Кеттл навіть не притримала упряжки. Ми проминули ворота, не озираючись, погнали темною дорогою, де вже було чимало людей. Вони з возами й тачками тікали від катастрофи. Більшість, здається, прямувала до приміських садиб, сподіваючись знайти там притулок на ніч, але Кеттл далі підганяла коней. Лише коли стало досить темно, а людей навкруги поменшало, вона трохи знизила швидкість. Я глянув уперед, у пітьму.
Тут я помітив, що Старлінг озирається.
— А це ж мало бути лише для відвернення уваги, — вражено сказала вона.
Я теж озирнувся.
На тлі величезної оранжевої заграви чорно вирисовувався контур палісаду Мунсея. У нічне небо над нами густо, як рій бджіл, здіймалися іскри. Полум’я ревло, як штормовий вітер. Доки ми дивилися, завалився черговий будинок, у повітря здійнялася ще одна хвиля іскор.
— Відвернення уваги? — я глянув на неї крізь темряву. — Це ви все зробили? Щоб визволити мене?
Старлінг таке припущення насмішило.
— Шкода, але доведеться тебе розчарувати. Ні. Ми з Кеттл прийшли по тебе, але це влаштували не ми. Це переважно заслуга Нікової родини. Помста тим, хто зламав укладену з ними спілку. Прийшли розшукати та повбивати зрадників. Зробили це й забралися. — Вона труснула головою. — Це надто складні справи, щоб усе відразу пояснити, навіть якби я їх повністю розуміла. Здається, королівська сторожа в Мунсеї уже багато років була на утриманні контрабандистів. Їм добре платили, щоб вони не бачили діяльності клану Голдфастів. Контрабандисти дбали, щоб тутешній гарнізон мав трохи радості від життя. Наскільки я розумію, найбільший прибуток від такої співпраці мав капітан Марк. Він, звісно, не сам-один був такий, але не надто щедро ділився зі спільниками. Тоді сюди прислано Барла. Той нічого не знав про угоду. Привів із собою численну групу солдатів і намагався запровадити тут військову дисципліну. Нік продав тебе Маркові. Але коли Нік продавав тебе Маркові, то хтось розгледів у цьому можливість продати Марка та його угоду Барлові. Барл натомість побачив шанс і здобути тебе, і прорідити лави контрабандистів. Проте Ніку Голдфасту та його кланові добре заплатили за безпечний проїзд прочан. Тут солдати зламали спілку з ними, а заодно зламано і обіцянку, яку Голдфасти дали прочанам.