— Кеттл? — покликав я її через плече. — Куди ми їдемо?
— Геть від Мунсея, — відповіла вона.
Я відчув у її голосі втому. Старлінг ворухнулася, глянула на мене.
— Ми думали, ти вкажеш шлях.
— Куди рушили контрабандисти? — спитав я.
Радше відчув, ніж побачив, що Старлінг знизала плечима.
— Вони нам не говорили. Сказали тільки, що, коли ми підемо по тебе, можемо розпрощатися з їхнім товариством. Здається, вони вірили, що Барл пошле по тебе солдатів, хай яке нещастя трапилося б із Мунсеєм.
Я кивнув, і то більше самому собі, ніж їй.
— Так він і зробить. Перекине на мене провину за весь цей наліт. Скаже, що нападники насправді були з Гірського королівства, що це солдати, послані, аби мене визволити. — Я сів рівніше, відсунувся від Старлінг. — А коли піймають нас, то вб’ють вас обох.
— Ми не маємо наміру давати їм таку нагоду, — зауважила Кеттл.
— І не дамо, — пообіцяв я. — Якщо поведемося розсудливо. Стримайте коней.
Насправді Кеттл навіть не мусила їх стримувати, вони давно вже самі вповільнили крок, змучившись дорогою. Я кинув Старлінг покривало, обійшов упряжку. Нічноокий вистрибнув із візка та зацікавлено пішов за мною.
— Що ти робиш? — зажадала Кеттл, коли я розпріг коней і кинув збрую на засніжену землю.
— Готую коней, щоб на них можна було їхати верхи. Зможете їхати наохляп?
Кажучи це, перерізав віжки ножем стражниці. Кеттл доведеться їхати наохляп, однаково, зможе чи ні. Сідел у нас не було.
— Думаю, доведеться, — буркнула вона, зсідаючи з візка. — Та вдвох на одному з цих коней ми не заїдемо ні досить далеко, ні досить швидко.
— З вами та Старлінг усе буде гаразд, — пообіцяв я. — Просто їдьте.
Старлінг стояла на візку й дивилася на мене згори вниз. Мені не було потрібне місячне світло, аби знати, що на її обличчі вимальовується недовіра.
— Ти покидаєш нас тут? Після того, як ми повернулися по тебе?
Я запланував дещо інше.
— Це ви мене покидаєте, — твердо сказав їй. — Джампі — це єдине велике поселення на шляху, якщо лишити Мунсей за собою і рухатися у бік Гірського королівства. Тримайтеся рівного темпу. До Джампі їдьте не відразу. Саме цього вони від вас очікуватимуть. Знайдіть якесь менше селище, сховайтесь там і перечекайте. Мешканці Гір зазвичай гостинні. Якщо не почуєте жодного поголосу про погоню, рушайте до Джампі. Але спершу від’їдьте якнайдалі. Лише тоді зупиняйтесь, щоб попросити їжі чи притулку.
— А ти що збираєшся робити? — стишеним голосом спитала Старлінг.
— Ми з Нічнооким підемо своєю дорогою. Як нам слід було піти вже давно. Удвох ми подорожуємо швидше.
— Я по тебе повернулася, — сказала менестрелька. Здавалося, її голос от-от зірветься: такою приголомшливою була для неї моя зрада. — Попри все, що зі мною трапилося. Попри… мою руку… і все інше…
— Він відведе їх від нашого сліду, — раптом промовила Кеттл.
— Допомогти вам сісти на коня? — тихо спитав я Кеттл.
— Нам не потрібна жодна твоя допомога! — сердито проголосила Старлінг. Труснула головою. — Як подумаю про все, що я витерпіла, пішовши з тобою… І все, що ми зробили, аби тебе звільнити… Ти згорів би живцем у тій камері, якби не я!
— Знаю. — Бракувало часу все їй пояснювати. — Щасливої дороги, — тихо сказав я.
І залишив їх, повернувши до лісу. Нічноокий біг поруч зі мною. Нас обступили дерева, і невдовзі дві жінки зникли мені з очей.
Кеттл швидко розгадала суть мого плану. Тільки-но впоравшись із пожежею, а то й раніше, Барл згадає про мене. Знайдуть старого, вбитого вовком, і нізащо не повірять, що я згорів у своїй камері. Буде погоня. Вишлють вершників на всі дороги, що ведуть у гори, невдовзі наздоженуть Кеттл і Старлінг. Хіба що вдасться скерувати ловців на інший, тяжчий слід. Той, що навпростець вестиме до Джампі. На захід.
Це було нелегко. Я не мав певного знання території, що відділяла мене від столиці Гірського королівства. Найімовірніше, там не було жодного більшого міста, бо Гірське королівство не є густозаселеним. Місцевий люд — це переважно трапери, мисливці, мандрівні пастухи овець і кіз, що жили чи то в окремих хатах, чи то в маленьких селищах, оточених розлогими мисливськими угіддями. Я не мав великих шансів випросити чи вкрасти харчі або ж інші припаси. Ще більше мене непокоїла можливість опинитися на краю гірського хребта, який я не зумію перетнути, і те, коли доведеться переправлятися через одну з численних холодних рік, що рвучкими потоками спливали з гір до узвозів та вузьких долин.